ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ: 1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

7. Суть і структура грошового обороту

ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ:  1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

Грошовий оборот- це безперервний рух грошей длязабезпечення неперервності відтворенняі реалізації суспільного продукту таперерозподілу національного доходу. 

Категорія«грошовий оборот» належить до найширшихабстрактних узагальнень економічногожиття суспільства. Вона безпосередньопов´язана з процесом суспільноговідтворення на всіх його стадіях.

Суб´єктамигрошового обороту фактично є всі юридичній фізичні особи, які приймають участьу створенні, розподілі, обміні і споживанніВНП.

Зокрема, переміщення грошей уфункції засобу обігу і платежу (Т- Г — Т)означає не тільки зміну форм вартості,а й забезпечує постійну взаємодію трьохсуб´єктів економічних відносин: фізичнихосіб, господарських суб´єктів і органівдержавної влади в процесі:

За своїм змістомгрошовий обіг належить до явищмакроекономічного порядку. Гроші вньому діють у функції обміну і доведеннятоварів до споживачів, а їх сукупністьвідображає загальну вартість суспільногобагатства:

Тутгроші вступають в обмін для доведеннятоварів до споживачів, а самі продовжуютьнескінчений рух з метою обслуговуваннябезперервності відтворення ВВП. Такийрух грошей називається грошовимобігом. Характернимиознаками грошового обігу є:

а)  еквівалентність.Покупець передає грошову суму, щоеквівалентна придбаному продукту:

Г = Т = Г = Т=…

б)  односторонність.Отримані продавцем гроші назад неповертаються. Вони використовуютьсядля придбання нових покупок;

в)  прямолінійність.Вона проявляється у постійному віддаленнігрошей від емітента і наступних суб´єктівобороту, що використали їх для купівліпродуктів:

Водночасгрошовий оборот має мікроекономічнийрівень. Кожний суб´єкт грошових відносину грошовому обороті діє двояко: а) якодержувач певних грошових доходів; іб) як особа, що витрачає отримані доходи.

В такому розумінні грошовий оборотможна розглядати як процес оборотудоходів. Та частина грошового обороту,що приймає участь у формуванні доходівсімейних господарств, називаєтьсянаціональнимдоходом.

ВВП = Ka+ (Фс+ Фн), 

де Казатратипопередніх років; Фс+ Фнзановостворена вартість, що становить фондспоживання і фонд нагромадження абонаціональний дохід.

Але на мікроекономічномурівні гроші рухаються у межахіндивідуального кругообігу капіталу,виступаючи однією з форм капіталу:

Г — Т -Г.

Як будь-якафункціональна форма капіталу гроші уцьому секторі грошового оборотувиступають елементом багатства, якимволодіє даний власник індивідуальногокапіталу, та потребують відповідноїнорми прибутку (доходу). Чим більшоюсумою грошей володіє даний власник, тимбільшим є його багатство і більшими єможливості для отримання прибутку чидоходу.

В цій частинігрошового обороту рух грошей суттєвовідрізняється від грошового оборотуна макроекономічному рівні. Насамперед,гроші тут виступають капіталом

Г – Т –Г´.

Грошіяк капітал здійснюють замкнений рух поколу. Даному рухові властивийнееквівалентний обмін, тобто замістьгрошового платежу власник не отримуєреального еквівалента у формі товарівчи послуг. Загалом, даний сектор грошовогообороту називають фінансово-кредитним.

В своючергу фінансово-кредитнийсекторгрошового обороту охоплює дві групиекономічних відносин:

а) сферуперерозподільчих відносин, в якійвласність суб´єктів не відчужується,а лише передається у тимчасове користуванняіншим особам, за що власник отримуєприбуток від осіб, що тимчасовокористуються його власністю. Цей секторгрошового обороту називають кредитнимоборотом. Грошів ньому здійснюють такий кругообіг:

Дещовідрізняється від цього обороту сектор,який пов´язаний з купівлею-продажемакцій. Суб´єкт, який отримав грошіпродавши акції, не зобов´язаний повертатиїх попередньому власникові. Ось чомуцей сегмент грошового обороту називаютьфінансовимоборотом;

б) частинагрошового обороту обслуговує відносиниперерозподілу національного доходушляхом відчуження певної частини доходівекономічних суб´єктів у вигляді податківта інших обов´язкових платежів накористь держави, яка витрачає їх длязабезпечення своїх функцій.

Внаслідокцього виникають не тільки нееквівалентнівідносини, а й безповоротний та безоплатнийрух грошей. В ньому одні суб´єктивтрачають гроші, а інші — їх одержуютьтакож безповоротно і без сплати будь-якоїціни. Цю частину фінансово-кредитногообороту називають фіскально-бюджетнимоборотом.

Всіскладові частини грошового обороту:грошовий обіг, фіскально-бюджетний,кредитний та фінансовий обороти тісновзаємодіють, внутрішньо доповнюють івзаємопереплітаються між собою в процесіобслуговування потреб розширеноговідтворення.

Тому організація іфункціонування грошового оборотубезпосередньо впливає на ефективністьприйняття рішень на всіх стадіяхсуспільного відтворення.

Враховуючиособливості руху грошових коштів,грошовий оборот поділяється на трисектори: фінанси, кредит і грошовийобіг. При цьому:

а) рух фінансів зусіма механізмами й інститутами цьогосектору грошового обороту набуваєпоняття фінансової сфери і фінансовогообігу;

б) кредит, виникнувшиіз нерівномірності відтворювальногопроцесу, реалізації продукції танадходжень, становить особливий механізмперерозподілу грошових і матеріальнихресурсів, але на принципах строковості,поворотності і платності. Кредитсформував кредитний сектор грошовогообороту;

в) грошовий обігяк рух грошей, що опосередковує реалізаціютоварів і послуг в процесі суспільноговідтворення. Гроші, раз потрапивши вобіг, назавжди залишаються там (звичайно,якщо не враховувати зупинок, коли грошівилучаються з обігу для накопиченнякупівельної спроможності).

8.Види небанківських фінасово-кредитнихустанов. Крімбанків до кредитної системи входятьспеціальні небанківські фінансово-кредитніінститути (ФКІ). У країнах з розвиненимиринковими відносинами небанківськимиФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові,інвестиційні та фінансові компанії.

ВУкраїні до небанківських кредитнихустанов належать кредитні спілки таломбарди (за деякими джерелами до нихтакож відносять пенсіні фонди та органидержавного та акціонерного страхування,проте ці установи, згідно законодавстваУкраїни не мають права здійснюватикредитну діяльність, а отже і не можутьназиватися кредитними установами).

Кредитнаспілка – це громадська кредитна установа,яка створюється на добровільних засадахі акумулює кошти громадян для наданняїм матеріальної допомоги.

Ломбарди – цекредитні установи, які надають грошовіпозики під заставу рухомого майна.Пенсійніфонди у західних країнах створюютьсяприватними державними корпораціями,фірмами та підприємствами для виплатпенсій і допомогои робітникам іслужбовцям.

Кошти цих фондів створюютьсяза рахунок внесків робітників, службовців,підприємств, а також прибутків відінвестицій пенсійних фондів.

На відмінувыд загальнодержавної системи соціальногострахування, що грунтується на стандартнихумовах, система забезпечення робітниківта службовців з пенсійних фондівпідприємств дає можливість встановлюватиособливі умови, зокрема інший пенсійнийвік, систему внесків, що враховує принарахуванні пенсії весь заробіток, ане його частину.

Пенсія може обчислюватисяна основі суми заробітку за кількамісяців перед виходом на пенсію абозалежно від стажу роботи.У пенсійнихфондах акумулюються досить великікошти, які інвестуються переважно вакції приватних компаній як нанаціональному, так і на міжнароднихринках позичкових капіталів. Пенсійніфонди є самостійною ланкою західноїкредитної системи.

Страхуванняздійснюється державними страховимикомерційними організаціями, акціонернимистраховими товариствами, страховимикооперативами, спільними страховимиорганізаціями за участю іноземнихстрахових фірм.Існує майнове і особистестрахування. Страхування здійснюють удвох формах – обовязковій та добровільній.

Майнове страхування розрізняють залежновід категорії страховиків, а також завидами застрахованого майна – страхуваннябудівель та споруд, засобів автотранспорту,домашнього майна тощо.Особистестрахування поділяється на страхуванняжиття, яке включає змішане страхування,страхування дітей, страхування пенсійтощо.

Кошти страхових організаційскладаються із статутного фонду, поточнихнадходжень із страхових операцій іфондів спеціального призначення. Інвестиційнікомпанії – різновид фінансово-кредитнихінтистутів, поширених у західних країнах.Їх капітал створюється на акціонернійоснові внаслідок акумулювання коштівприватних інвесторів за допомогоюемісії власних акцій.

Сформованийкапітал вкладається в акції та облігаціїпідприємств у своїй країні та за кордоном.Отже, інвестиційні компанії є посередникамиміж позичальником та індивідуальнимінвестором. Вони купують, зберігають іпродають цінні папери з метою одержанняприбутку на вкладений капітал.

Залежновід методу формування пасивів інвестиційнікомпанії поділяються на дві основнігрупи – закритого і відкритого типу.Перші мають фіксований акціонернийкапітал, їх акції котируються на ринкуі не підлягають погашенню до моментуліквідації компанії.

Другим властивийкапітал, що постійно змінюється, тобтоїх акції вільно продаються та купуютьсяза цінами, які відповідають поточнійринкоівй вартості активів інвестиційноїкомпанії.

Фінансові компанії – цефінансово-кредитні установи, якіспеціалізуються на кредитуванні окремихгалузей або наданні певних видів кредитів(споживчого, інвестиційного тощо),здійсненні фінансових операцій.Вирізняють такі види фінансовихкомпаній:1. з кредитування продажу врозстрочку споживчих товарів тривалогокористування – надають позички небезпосередньо споживачам, а купують їхзобовязання у роздрібних торговців ідилерів зі знижкою (як правило, 7-10%);2.які зацмаються обслуговуванням системкомерційного кредиту – надають авансифірмам, що відвантажують товар, одержуючипри цьому право вимоги щодо боржника(покупця);3. що надають дрібні позичкиіндивідуальним позичальникам підвисокий процент. Ресурси фінансовихкомпаній формуються за рахунок строковихдепозитів (як правило, 3-6 міс.). Вониакумулюють грошові кошти промисловихі торговельних фірм, деяких фінансовихустанво і меншою мірою – населення.Фінансові компанії сплачують вкладникамвищі проценти, ніж комерційні банки.

9.Грошова́ма́са —це сукупність залишків грошейу всіх їх формах, які є в розпорядженнісуб'єктів грошовогообігуу певний момент.

Грошовийоборот забезпечується певною масоюгрошей, величина якої є важливоюхарактеристикою стану грошового оборотута ринкової кон'юнктури в цілому.

Змінагрошової маси безпосередньо впливаєна інтенсивність обороту грошей, наформування платоспроможного попиту,на кон'юнктуру ринків, а значить —на економічний розвиток. Тому регулюваннягрошової маси є ключовим напрямкомдержавної грошово-кредитної політики.

Завдяки цьому вивчення і правильневизначення грошової маси в обороті маєне тільки теоретичне, а й важливепрактичне значення.

Поняттягрошової маси досить складне, оскількискладна сама категорія грошей, великарізноманітність їх форм та функцій. Невипадково в трактуванні змісту тапоказників вимірювання грошової масиє помітні збіжності.

Підгрошовою масою слід розуміти всюсукупність запасів грошей у всіх їхформах, які перебувають у розпорядженнісуб'єктів грошового обороту в певниймомент. Таким суб'єктами є приватніособи, підприємства, громадськіорганізації, господарські об'єднання,державні установи тощо, які мають усвоєму розпорядженні готівкові грошічи вклади на різних рахунках у комерційнихбанках.

Грошовамаса має певний кількісний вираз (обсягу мільярдах чи мільйонах грошовиходиниць), надзвичайно складну структурута динаміку руху. З точки зору якісноїхарактеристики грошової маси важливезначення має її структура, а з поглядупрактики її регулювання — динамікаруху обсягу та структури.

Уструктурному відношенні грошову масуможна розділити за кількома критеріями:

  • За ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;
  • За формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
  • За розміщенням у суб'єктів грошового обороту;
  • За територіальним розміщенням та ін.

Найбільшускладність має структуризація грошовоїмаси за першим критерієм, оскільки немаєоднозначного розуміння ступеняліквідності кожного її елемента, як інемає чіткого розмежування між власнегрошима і високоліквідними фінансовимиактивами, які вже не є грошима. За цимкритерієм наука і практика виділяютькілька елементів грошової маси,комбінацією яких можна визначити різніза складом і обсягом показники грошовоїмаси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовийагрегат —це специфічний показник грошової маси,що характеризує певний набір її елементівзалежно від їх ліквідності. Кількістьагрегатів,які використовуються в статичнійпрактиці окремих країн, не однакова, щопояснюється істотними відмінностямив елементному складі грошової маси врегулятивних цілях.

Устатичній практиці України визначаютьсяі використовуються для цілей аналізуі регулювання чотири грошові агрегати:М0, М1, М2, М3.

Національнийбанк України, починаючи з 1993 року,визначав такі агрегати:М0 = готівкапоза банками (банківські білети тарозмінна монета, які знаходяться позабанківською системою);М1 = М0 + залишкигрошових коштів на поточних та ощаднихрахунках у національній валюті (депозитидо запитання);М2 = М1 + залишки грошовихкоштів на банківських строкових рахункаху національній валюті та валютні кошти(у тому числі — на рахунках капітальнихвкладень та інших спеціальних рахунках);М3= М2 + кошти клієнтів за трастовимиопераціями банків та цінні паперивласного боргу банків.

Починаючиз 2003 року,склад окремих агрегатів в Україні дещозмінився:М0 = готівка в обігу (банківськібілети та розмінна монета, що знаходятьсяпоза банківською системою);М1 = М0 +переказні кошти у національній валюті(складова грошового агрегату М1 «Переказнікошти в національній валюті» включаєкошти в національні валюті, які за першоювимогою можуть бути обмінені наготівкові);М2 = М1 + переказні кошти віноземній валюті та інші кошти (складовагрошового агрегату М2 «Переказні коштив іноземній валюті» включає кошти віноземній валюті, що за першою вимогоюможуть бути обмінені на готівкові. Доскладової грошового агрегату М2 «Іншікошти» віднесено непереказні кошти дозапитання, строкові кошти та кошти заіменними ощадними (депозитними)сертифікатами, емітованими банками);М3= М2 + цінні папери власного боргу банків.

Наведенігрошові агрегати відрізняються міжсобою не тільки кількісно, а й якісно.

Так, агрегат М1 виражає масу грошей, якаперебуває безпосередньо в обігу, реальновиконуючи функції засобів обігу іплатежу, і тому є найбільш ліквідною.

Вона найтісніше пов'язана з товарноюмасою, що проходить процес реалізації,і безпосередньо впливає НП ринковукон'юнктуру. Саме тому цей агрегатперебуває під найпильнішою увагоюаналітиків та регулюючих органів.

Пильноїуваги також заслуговує агрегат М0. Вінмає ті ж самі якісні характеристики, щой грошова маса агрегату М1, але оборотготівки здійснюється поза банками ітому регулювання і контроль за нимскладніші.

10.Економічнаприрода позичкового процентаобумовлена існуванням товарноговиробництва та пов'язаних з ним кредитнихвідносин. За призначенням позичковийпроцент, з одного боку, відображаєефективністьвикористання позичкового капіталу; зіншого боку, він повинен доходизабезпечуватибанку, компенсувати його витрати.

Вумовах ринкової економіки сутьйогорозглядається більшістю економістівяк ціна капіталу,взятого укредит. Оскількипозичальник-підприємецьвиступа єпокупцем капіталу-товару, то й процент,виплачуваний ним кредиторові,представляєціну цього капіталу. Безперечно, тут неслід розуміти ціну яккапіталу виразвартості.

Позичковий процент є не щоінше, як частина середньогоприбутку,котру підприємець платить власникукапіталу за користуванняспоживноювартістю позиченого капіталу. У даномувипадку сплатапроцента характеризуєпередачу певної частини вартості безодержання Вартістьеквівалента. процентаповністю переходить від позичальникадо кредитора.

В економічній теоріїмають місце й інші підходи до визначеняприродипозичкового процента. Наприклад,Дж. Кейнс розглядав суть процентаяк “плату за розставання з ліквідністю”.В теорії Дж. Кейнсаформування процентарегулюється дією провідного психологічногозакону, за якимлюди віддають перевагугрошам як найбільш ліквідній формібагатства.

Величина позичковогопроцента, за Кейнсом, залежить від двохчинників, вона:1)прямо пропорційна“перевагам ліквідності”; 2) оберненопропорційна кількості грошей, щознаходяться в обігуДжерелом сплатипозичкового процента є прибуток, щойогоодержує підприємець у процесіпродуктивного використанняпозичковогокапіталу.

Прибутокрозподіляється між суб'єктами кредитнихвідносин:кредитор отримує прибуток увигляді процента за кредит;позичальникотримує підприємницький доход у виглядіприбутку напозичковий капітал, якийвикористовується в підприємницькійВеличинадіяльності.позичкового процентахарактеризується його нормою у виглядіставки.

процентної Нормапроцентавизначається як відношення річногодоходу,одержаного на позичковий капітал,до суми наданого кредиту, помножене насто.річний доход на позичковий капітал%= ???????????????? x 100сума наданого кредиту Нормапроцента знаходиться у певній залежностівід норми прибутку.

Вважається, щонорма процента може коливатись від нуля(мінімальнамежа) до середньої нормиприбутку (максимальна межа). Мінімальнумежу нормипроцента точно визначити неможливо, але вона не повинна дорівнюватинулюбо інакше надання кредиту втрачає всякийсенс для кредитора.

Слід розрізнятиринкову нормупроцента, котрабезпосередньоформується на монетарномуринку, і середнюнорму, тобтонормупроцента за певний період. Ринкова нормапроцента, перш за все, залежить відринкукон'юнктури тобто співвідношенняпопиту та пропозиції позичковогокапіталу.

Свогомаксимального рівнявона досягає в період найбільшогозагостренняекономічної кризи, саметоді, коли норма прибутку падає дамінімуму. Адже в даній ситуації вкладники,щоб уберегти свої заощадження чи грошовівідкапітали знецінення, намагаютьсяїх отоварити. Це веде до відносногозменшеннядепозитів.

Разом з тим, підчас кризи виникає масова гонитва загрішмияк засобами платежу і значнозростає попит на позичковий капітал,дляпогашення боргових зобов'язань. Уперіод депресії, коли відбуваєтьсямасове вивільнення з виробничоїсферигрошового капіталу та його нагромадженняу формі позичковогокапіталу, знижуєтьсясередня норма прибутку і норма процентатеж знижується.

Для періодів пожвавленнята промислового піднесення характернимє те, що різко зростає попит на кредитпри недостатніхобсягах позичковогокапіталу, а тому підвищується нормапроцента. Такадинаміка дає підставудля висновку стосовно того, щовзаємозалежність змін нормипроцентата норми прибутку має розглядатися вмежах відповідних фазпромисловогоциклу.

Крім норми прибутку на рівеньпозичкового процента впливають інфляційніпроцеси, прискорення яких викликаєпідвищення процентнихставок, що слугуєзахистом від знецінення позичковогокапіталу. Особливо актуальнимзбереження позичкового капіталу стаєв період гіперінфляції,коли на моментповернення кредиту реальна вартістьпозичкового капіталузначно нижча відтієї, що була на момент надання. А томурозрізняють реальнуномінальну і (тобтоз урахуванням індексу інфляції) процентніставки. Темпи процентівзростання повиннівипереджати темпи інфляції. В іншийспосіб інфляція породжуєпроцентнийризик ? небезпеку втрат: у кредиторів ?внаслідок зниженняреальних ставок закредити відносно темпів інфляції, уборжників ? при їхпідвищенні.

11.Зако́нгрошово́го о́бігу —загальний економічнийзакон,який визначає що протягом даного періодудля обігу необхідна лише певна об'єктивнообумовлена маса купівельних і платіжнихзасобів.

Якщоформалізувати суть цього закону,то вона може бути виражена рівнянням:

де

  • M — об'єктивно необхідна маса грошей;
  • ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
  • ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
  • ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
  • ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
  • V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;

Источник: https://studfile.net/preview/5013371/page:2/

Грошовий оборот: суть та структура. Реферат – Освіта.UA

ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ:  1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Підписатись на новини

В процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійних процеси — як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов’язані, у них спільна субстанція — вартість сукупного продукту.

Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що знаходиться в обороті, незалежно від її номінальної величини. Разом з тим рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується в сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі.

У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва /кредиторами, акціонерами, найманими працівниками/ та державою, якій належать встановлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в сферу споживання — виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні.

В останньому випадку гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

В цьому випадку гроші слугують як капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку /доходу/ як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості «заробити» прибуток чи доход.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу.

Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіду.

Якби грошова маса, що знаходиться в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку із зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Цього положення не змінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал.

Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже — збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються.

Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до другого, ніби швидше тасуються, але якісно вони не змінюються, залишаючись всього між віддзеркаленням реального багатства.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, в значній мірі вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку.

Грошовий ринок займає місце в кругообігу індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообігу. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкту спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок.

Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.

Сукупний грошовий оборот обслуговується в переважній більшості теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб’єктів.

Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найбільш повного забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси.

Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні і неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути спричинені декількома факторами:

  • зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб’єктів обороту;
  • зростанням чистого імпорту /перевищенням імпорту над експортом/;
  • зниженням перерозподільної функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися і не може забезпечити всі потреби обороту;
  • іншими факторами, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять в сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.

З всього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей в межах індивідуальних капіталів, а представляє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому.

Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Тому суб’єктами грошового обороту як його суб’єкти фактично є всі юридичні і фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.

Для спрощення подальшого аналізу грошового обороту згрупуємо всіх його суб’єктів в такі 4 групи:

  • фірми — сукупність суб’єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;
  • сімейні господарства — сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту основними факторами /робочою силою, засобами виробництва, які знаходяться в приватній власності, тощо/ та є кінцевими його споживачами;
  • державні структури — сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;
  • фінансові посередники — сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна представити просто як процес переміщення грошей у функціях засобів обігу та платежу між названими групами економічних суб’єктів та між економічними суб’єктами всередині кожної з груп. Отже, грошовий оборот — це процес, це рух грошей, який здійснюється безперервно, представляє собою єдине ціле, що пов’язує між собою всю різноманітність економічних суб’єктів та забезпечує реалізацію відносин між ними.

Кожний економічний суб’єкт участує в грошовому обороті двояко — як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи. Оскільки витрачання грошових коштів одним суб’єктом неминуче призводить до одержання доходу іншим суб’єктом і навпаки, грошовий оборот можна розглядати як процес обороту грошових доходів.

Доходний підхід до розуміння грошового обороту надає його змісту певну конкретність та більшу визначеність.

Адже кожний дохід, навіть самий незначний, має під собою конкретні економічні чи соціальні підстави.

Зокрема, одна з ланок грошового обороту, в якій формуються доходи сімейних господарств, носить назву національного доходу і є одним з найважливіших показників розвитку економіки країни.

Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну.

Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є:

  • еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцю, переміщаються продукти рівновеликої номінальної вартості;
  • односторонність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкту обороту;
  • прямолінійність, яка проявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкту обороту, який використав їх для покупки продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових покупок.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реальний еквівалент у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Крім спільної риси — нееквівалентності — відносини між суб’єктами цього сектору грошового обороту мають також істотні відмінності.

Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій.

В результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни з них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферуперерозподільних відносин, в яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування, як наприклад, при внесенні грошей на банківський депозит, чи змінюється її форма, як, наприклад, при покупці цінних паперів.

Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність в тимчасове користування.

Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, носить зворотній характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути, як, наприклад, при купівлі акцій, і крім того одержує доход у вигляді проценту чи дивіденду.

Отже, це сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обороту, а й від фіскально-бюджетного сектору, і називається він кредитним оборотом.

Дещо вирізняється з цього сектору оборот, пов’язаний з купівлею-продажем акцій, оскільки суб’єкт, що одержав гроші через продаж акцій, не зобов’язаний повертати їх попередньому власнику як при кредитних відносинах.

Тому ця ділянка грошового обороту можна назвати чисто фінансовим оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний, кредитний та фінансовийобороти як складові частини сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Разом з тим вони — самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обігу є чисто формальним, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки.

Зокрема, в сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів.

Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає можливість їм найбільш повно реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.

Це досить відчутна перевага готівкового обігу за умов перехідної економіки, коли, з одного боку, з великими труднощами формується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які виступають активними суб’єктами грошового обороту, а з другого боку, є могутні сили, які захищають державну власність і частіше за все через державні структури всіляко гальмують становлення приватних власників, використовуючи для цього і контроль за їх грошовим оборотом. У відповідь на це останні широко практикують між собою платежі готівкою.

У сфері безготівкового обігу гроші рухаються по рахунках в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів, не тільки їм самим, а й третім особам — банкам.

Визначаючи законодавчо права та обов’язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже — на процес суспільного відтворення в цілому.

В цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру закінчення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектору буде розширюватися сфера безготівкового обороту і звужуватися готівкова.

Поки ж що, за станом на 1997 рік, співвідношення цих двох сфер грошового обороту в Україні можна приблизно визначити як 1:1, оскільки в загальній масі грошей /за агрегатом М на 1.1. 1997 р. готівка складала%, а поточні депозити%. Порівняно з західними країнами в структурі грошового обороту України занадто висока питома вага готівкового обороту.

Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової системи взагалі, як негативне явище в діяльності банківської системи, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. В ситуації, що склалася в економіці України в цей період, структура грошового обороту і не могла бути іншою.

29.05.2011

Источник: https://osvita.ua/vnz/reports/bank/19974/

Тема 3. Грошовий оборот та його характеристика

ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ:  1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

Тема 3.1. Суть грошового обороту, його особливості на мікро-та макроекономічному рівні. Структура грошового обороту

Грошовівідноси­ни в суспільстві характеризуються рядом понять, провідне місце середяких належить грошовому обороту.

Упроцесі відтво­рення рух вартості в натурально-речовому та грошовому виразахпроявляється як два само­стійні процеси — як рух продуктів і як рух грошей.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є ірух грошей, що його обслуговує.

Взятий сам по собі цей процес безперервногоруху грошей між суб'єк­тами економічних відносин у суспільному відтворенніявляє со­бою грошовий оборот.

Грошовийоборот на макроекономічному рівні обслуговує кругооборот усього сукупногокапіталу на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподі­лі,обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Грошовийоборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межахкругообороту окремого індивідуаль­ного капіталу, тобто на мікрорівні.

Востанньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, йогоскладовою та еле­ментом багатства, яким володіє власник цього індивідуальногокапіталу. У цьому випадку гроші являють собою капітал, вони вимагають для себевідповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу.

Чим більшоюмасою грошей володіє да­ний індивідуальний власник, тим він багатший, тимбільші його можливості “заробити” прибуток чи дохід.

Зовсіміншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонуютьвиключно як гроші і не є функ­ціональною формою капіталу.

Тому їх масу вобороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збіль­шуєсукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремо­го індивіда.

Якбигрошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальнийобсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися узв'язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуваннямінфляції.

Сукупнийгрошовий оборот і оборот грошей у межах індиві­дуального капіталу істотновідрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їхобслуговування.

Грошовікошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу,значною мірою вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власнікошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовомуринку.

Грошовий ринок займає важливе місце в кругообороті ін­дивідуальногокапіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальнийкапітал, на ньому й завершується ко­жний окремий цикл його кругообороту.Частина грошового до­ходу кожного економічного суб'єкта спрямовується напогашен­ня боргів і повертається на грошовий ринок.

Інша частина, що становитьтимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс длякредитування інших суб'єктів.

Сукупнийгрошовий оборот обслуговується переважно теж за рахунок наявної в оборотігрошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічнихсуб'єктів.

Грошовий ри­нок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту ізабез­печує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу інайповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси.

Завдяки грошовому ринку значно поси­люється еластичність грошового обороту,зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Протевказані можливості грошового ринку не безмежні, і не­минуче виникають потреби впоповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругооборотуіндивідуального ка­піталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунокдода­ткової емісії грошей.

Потребив додатковій емісії можуть бути зумовлені кількома факторами:

зростаннямобсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська системаповинна розширювати креди­тування суб'єктів обороту;

зростаннямчистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);

зниженнямперерозподільної функції грошового ринку, вна­слідок чого наявна грошова масабуде повільніше обертатися і не зможе забезпечити всі потреби обороту;

іншимичинниками, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

Вусіх цих випадках додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот черезгрошовий ринок, що відповідає їх кредит­ній природі та забезпечує відповідністьемісії потребам обороту.

Зусього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічноюсумою оборотів грошей у межах індиві­дуальних капіталів, а являє собоюсамостійне економічне явище, безпосередньо пов'язане з процесом суспільноговідтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальненихявищ економічного життя суспільства.

Суб'єктамигрошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь увиробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту.

Цевсі підприємства (промисловос­ті, сільського господарства, транспорту, зв'язку,будівництва, тор­гівлі, комунального господарства тощо), усі державні,громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кре­дитніустанови, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти.

Усівони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їхі цим впливають на економіч­ні процеси та стають економічними суб'єктамисуспільства.

Якщоабстрагуватися від відтворювального аспекту, то гро­шовий оборот можна уявити простояк безперервний процес пе­реміщення грошей у функціях засобів обігу і платежуміж окре­мими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

окремимипідприємствами та організаціями;

підприємствамита організаціями і населенням;

окремимифізичними особами;

комерційнимибанками і підприємствами та організаціями;

комерційнимибанками і населенням;

окремимикомерційними банками;

комерційнимибанками і центральним банком;

небанківськимифінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, іпідприємствами, організаціями та установами — з іншого;

небанківськимифінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

окремиминебанківськими фінансово-кредитними установа­ми різного призначення.

Накожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктамиобороту, що створює можливість їх взає­много погашення (заліку). Залік зменшуєобсяг грошового оборо­ту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Відмінностів характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту даютьпідстави структуризувати його на ок­ремі сектори. Першим, за логікоювідтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються вгрошовому оборо­ті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслу­говуєці відносини, є:

еквівалентність,оскільки назустріч грошам, які передає по­купець продавцеві, переміщуютьсяпродукти рівновеликої номі­нальної вартості;

безповоротність,оскільки одержані продавцем гроші не по­винні повертатися до свого попередньоговласника, вони безпо­воротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

прямолінійність,яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, якийвикористав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їхдля нових закупівель.

Такийхарактер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його вокремий сектор, що називається грошо­вим обігом.

Значначастина грошового обороту пов'язана з процесами роз­поділу вартості валового національногопродукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — вінздійснює­ться нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник неодержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошовогообороту називається фінансово-кредитним.

Крімспільної риси — нееквівалентності, відносинам між суб'єктами цього секторагрошового обороту властиві також іс­тотні відмінності.

Частина цих відносин маєхарактер відчужен­ня, коли визначена законами частина доходів економічних суб'­єктіввилучається у вигляді податків та інших обов'язкових пла­тежів і надходить урозпорядження держави, яка витрачає їх для виконанні своїх функцій.

Урезультаті виникає не тільки без-еквівалентний, а й безповоротний рух грошей,тобто одні суб'єк­ти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого до­ходу,а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Цячастина фінансово-кредитного обороту нази­вається фіскально-бюджетною.

Другачастина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільнихвідносин, у яких власність суб'єктів передається у тимчасове користування,наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі ціннихпаперів. Для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, якийпередає свою власність у тимчасове користування.

Тобто рух грошей, щозабезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власникповертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад прикупівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденда.

Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізня­ється не тільки відгрошового обігу, а й від фіскально-бюджет­ного сектора, і називається він кредитнимоборотом.

Грошовийобіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошовогообороту тісно взаємозв'язані, і доповнюють один одного в забез­печенні цілейрозширеного відтворення. Водночас вони — само­стійні явища, зі своїм особливиммеханізмом регулювання і спе­цифічними можливостями впливу на процесвідтворення.

Залежновід форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковийі готівковий.

Хоч кри­терій такої структуризації грошового обороту доситьформаль­ний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які маютьважливі економічні наслідки.

Зокрема, у сфері готівкового обороту грошірухаються поза банками, безпосередньо обслуго­вуючи відносини економічнихсуб'єктів.

Усфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячиза межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отжевпливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а йтретім особам — банкам.

Визначаючи законодавче права та обов'язки банківщодо здійснення такого контролю, держава може вплива­ти на весь безготівковийгрошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому.

Уцьому головна перевага без­готівкового обороту над готівковим, тому в мірузавершення пе­рехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правовоїбази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівковогообороту і звужуватиметься готівкова.

Застаном на кінець 2001р.(таблиця 1) питома вага готівки в грошовій масістановила 34,4% (проти 38,9% у 2000р.) За останні роки частка готівки вгрошовій масі має позитивні тенденції до зниження. Однак, порівняно іззахідними країнами, в структурі грошового обороту питома вага готівковогообороту України все ж іще занадто висока.

Цей факт нерід­ко розцінюється як недолікгрошового обороту та грошової сис­теми взагалі, як негативне явище в діяльностібанківської систе­ми, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошо­вогообороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України.

У ситуації, щосклалася в економіці України в цей пері­од, структура грошового обороту і немогла бути іншою.

Таблиця1. Основні макроекономічні показники в Україні

Показники

Показники19992000звіт2001звіт2002уточненийпрогноз2003уточнений прогноз2004 прогноз
Макроекономічні показники
Валовий внутрішній продукт, млрд.грн.127,1150,8178,8211,3247,7283,9
Темп зростання ВВП (реальний), %99,6101104105107107,5
Індекс споживчих цін (станом на грудень до грудня попереднього року) %119,2118,5115111,5108,0105,5
Монетарні показники
Монетарна база, млн. грн.119781395215766173421873019854
Грошова база, млн. грн.220702636930852357884079845694
Темпи зростання, %140,5118-120117116114112
У тому числі готівка9583102581061310701103639550
Темпи зростання, %133,9107,0103,45100,896,892,2
Питома вага готівки в грошовій масі, %43,438,934,429,925,420,9
Монетарні коефіцієнти
Швидкість обертання6,736,236,16,045,985,92
Рівень монетарізації, %14,8616,0616,3916,5516,7216,89
Мультиплікатор1,841,891,962,062,182,3

Источник: https://lubbook.org/book_215_glava_12_Tema_12._Marketing,_jak_%D1%96nstr.html

Сутність і структура грошового обороту

ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ:  1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних видів зобов’язань у грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і під час розподілу та перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

В економічній літературі розрізняють: сукупний грошовий обороті оборот в межах індивідуального капіталу(рис. 2.1).

14 Світовий ринок

Внутрішній ринок

10 Ринок продуктів 3

7 9

Фірми Сімейні господарства

Уряд

15 4

6 8 5

Грошовий та фінансовий ринки

1 2

Ринок ресурсів

Рис. 2.1 Модель сукупного грошового обороту

Грошовий оборот, який обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення, називається сукупним грошовим оборотом.

Тут гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу.

Основне завдання грошей при сукупному грошовому обороті — доведення товарів до споживачів з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП.

Зовсім іншу роль гроші відіграють на мікрорівні в межах індивідуального капіталу. В останньому випадку гроші є однієї з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. І чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим більші його можливості отримати додатковий прибуток.

Суб’єктами грошового обороту виступають: фірми, домашні господарства, державні структури, фінансові посередники.

Відмінності, які існують у характері економічних відносин між вищеозначеними суб’єктами грошового обороту, дають підстави структуризувати його на чотири сектори: грошовий обіг, фінансовий оборот, кредитний оборот, фіскально-бюджетний оборот (див. рис. 2.1).

Сектор грошового обігу характеризується еквівалентним одностороннім рухом грошей від споживача до виробника. Він обслуговує сферу товарного обміну. Саме обмін товарів є основою грошового обігу. Зміна форм вартості, тобто обмін товарів на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів та послуг, створюють можливість постійного руху грошей: Т–Г–Т.

Фіскально-бюджетний оборот охоплює фінансові відносини, які зумовлюють відчуження певної частини доходів суб’єктів господарювання у вигляді податків, штрафів, відрахувань та інших платежів на користь держави.

Кредитний оборот охоплює сферу перерозподільчих відносин, у якій власність суб’єктів господарювання не відчужується, а лише передається в тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у виглядів відсотків або дивідендів. Активними суб’єктами цього обороту є фінансові посередники (в тому числі банки) та суб’єкти господарювання (фізичні та юридичні особи).

Фінансовий оборот — сектор грошового обороту, який обслуговує купівлю-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, веселів та інших цінних паперів).

Усі сектори грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в процесі розширеного відтворення. Водночас вони самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання грошових платежів і специфічними можливостями впливу на відтворювальний процес.

Сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (сферу) грошового обороту, називається грошовим потоком.

Грошові платежі можуть здійснюватися у вигляді готівкових грошових потоків, у безготівковій формі і шляхом переведення грошей з однієї форми в іншу.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідними потокамигрошових платежів, що здійснюються під час обміну. Підприємства і населення пов’язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Ринки продуктів— це ринки, на яких населення, підприємства та уряд купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів (потік № 3), а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки (потік № 10), необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів— це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва, — робочу силу, капітал, природні ресурси (потік № 1). Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, відсоткового доходу, рентних платежів, прибутку (потік № 2).

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

— центральним банком країни і комерційними банками;

— комерційними банками;

— підприємствами та організаціями;

— банками і господарюючими суб’єктами;

— господарюючими суб’єктами і населенням;

— фінансовими інститутами і населенням.

У наведеному рис. 2.2 товари і ресурси рухаються за годинниковою стрілкою, а відповідні платежі — в протилежному напрямку (грошові потоки № 1, 2, 3,4…). Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, у гривнях за певний період: рік, місяць, день).

Суб’єкти грошового обороту

Фірми —усі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту й реалізації його. В результаті їхньої діяльності утворюється потік № 10 (платежі, що надходять фірмам за продані товари та послуги). Якщо фірми створюють інвестиційні витрати для придбання на ринку продуктів додаткових засобів виробництва, то з’являється потік № 7.

Зв’язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата експортних поставок фірм створює новий грошовий потік № 14, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей.

Сімейні господарства— усі сімейні господарства, які отримають грошові доходи (потік № 2).

Більша їхня частина витрачається сімейними господарствами на споживання (за різними оцінками фахівців, витрачають українці 2/3 своїх доходів на споживання різних товарів і послуг), у зв’язку з чим оплачується закупівля продуктів на внутрішньому і на світовому ринках.

Ці платежі створюють потоки № 3 і № 13. Завдяки своїм вільним коштам (заощадженням) вони є активними суб’єктами (інвесторами) грошового та фінансового ринків (потік № 5).

Уряд— усі державні структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл усього валового національного продукту. Він є активним споживачем товарів і послуг (потік № 9) та приймає рух податкових платежів від усіх суб’єктів господарської діяльності (потік № 4).

Фінансові посередники —суб’єкти грошового та фінансового ринків, які діють посередниками (банки, кредитні спілки, трести, інвестиційні фонди тощо), акумулюючи та розміщуючи вільні грошові кошти всіх суб’єктів господарювання.

Якщо вільні кошти фінансових посередників, насамперед валютні, розміщуються на світових ринках, у такий спосіб формується потік № 15, за яким відпливає грошовий капітал за кордон.

Через механізм урівноваження чистого імпорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв’язують національну економіку зі світовим ринком і, врешті-решт, збалансування всього грошового обороту країни. Збалансування грошового обороту, а отже, його нормальне функціонування забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків — національного доходу та національного продукту.

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов’язань, має назву заощаджень(потік № 5). Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів у банках чи цінних паперах.

Якщо до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, якими кошти можуть переходити від господарських суб’єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий.

Прямий — це безпосередні витрати на споживання, непрямий — це рух засобів через фінансові ринки.

Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій — підприємствами, необхідний набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків у грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків (див. 9.1).

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найважливішими фінансовими інститутами є банки.

До аналізу кругообігу продуктів і доходів слід включати об’єкти державного сектора.Зв’язок державного сектора з економічною системою відбувається трьома шляхами: через податки (потік № 4), державні закупки (потік № 9) та позики (потік № 8). Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання — зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національного продукту.

Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи на кількість грошей, що перебувають в обігу, також є засобом державного впливу на кругообіг. Одним із джерел цього впливу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються із сімейних господарств.

У свою чергу, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити як те, так і інше. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту.

Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також набувати форми зміни обсягів державних закупок.

Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі.

Зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити заробітну плату працівників, зайнятих у державному секторі чи за рахунок кількості зайнятих у ньому. Зниження обсягів державних закупок призводить до протилежного ефекту.

Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Ця модель буде складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв’язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Таким чином, грошовий оборот— це процес безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе обіг грошових знаків, що передбачає їхній постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших.

Безготівкові грошові знаки не перебувають в обігу, тому що кожна нова угода потребує нового запису на банківських рахунках. Поняття «грошовий обіг»належить тільки до частини грошового обороту — готівково-грошового.

Форми грошового обороту

Грошовий оборот — це рух грошових коштів у готівковійта безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному господарстві.

Залежно від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна розподілити на:

— грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахунки за товари та послуги, і нетоварні зобов’язання юридичних та фізичних осіб;

— грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;

— грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Об’єктивною основою грошового обороту є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товари та гроші, породжуючи між ними певні протиріччя.

За допомогою готівкової та безготівкової форм здійснюється процес обігу товарів, а також рух позикового та фіктивного капіталів.

Звідси, залежно від форми функціонування грошей в обороті, виділяють готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот.

Готівковий грошовий оборотявляє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Источник: https://infopedia.su/4x67d5.html

Грошовий оборот та його структура, Сутність грошового обороту та ознаки його класифікації, Особливості грошового обігу при різних моделях економіки — Гроші. Кредит. Банки — Навчальні матеріали для студентів

ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ:  1. Суть грошового обороту та його структура 2. Форми грошей, що

Гроші, змінюючи форму вартості, знаходяться в постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарюючими суб'єктами та органами державної влади. Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у готівковій та безготівковій формах можуть характеризувати поняття «грошовий обіг», «платіжний оборот», «грошовий обіг», «грошово-платіжний оборот».

В економічній літературі ці поняття часто змішуються, незважаючи на те, що вони різняться між собою.

Грошовий оборот являє собою процес безперервного руху грошових знаків у готівковій та безготівковій формах. Таке визначення відповідає змісту сучасного грошового обороту, де рух здійснюють саме грошові знаки, а не інші види грошей.

Платіжний оборот — це процес безперервного руху засобів платежу, що існують у даній країні. Він включає не тільки рух грошей, але і рух інших засобів платежу (чеків, депозитних сертифікатів, векселів тощо). Отже, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту.

Грошове звернення також є складовою частиною грошового обороту. Звернення грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних юридичних або фізичних осіб до інших. Таким чином, можуть звертатися тільки готівкові гроші.

Безготівкові грошові знаки у вигляді записів за депозитними банківськими рахунками не звертаються. Кожна нова товарна або нетоварна угода або платіж вимагають і нового запису на банківських рахунках. Одним записом не можна обслужити кілька товарних угод. Тому поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обороту, а саме — до готівково-грошового обігу.

Грошово-платіжний обіг — частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу, незалежно від того, це оборот безготівковий або готівковий.

Гроші, що знаходяться в обігу, виконують функції засобу платежу і засобу обігу. Функцію міри вартості гроші, що знаходяться в грошовому обороті, не виконують. Цю функцію гроші виконали до входження в грошовий обіг, беручи участь у встановленні ціни на товари. Тому ця функція впливає тільки на масу грошей, що входять в грошовий оборот, а отже, і на величину грошового обігу.

Грошовий оборот включає канали руху грошей:

— між центральним банком і кредитними організаціями;

— комерційними банками;

— підприємствами і організаціями;

— банками, підприємствами та організаціями;

— банками і населенням;

— підприємствами, організаціями і населенням;

— фізичними особами;

— банками і фінансовими інститутами різного призначення;

— фінансовими інститутами різного призначення і населенням.

https://www.youtube.com/watch?v=xD70t_DHpoY

По кожному з цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух. Структура грошового обороту визначається за такими ознаками:

1. Залежно від форми функціонуючих у ньому грошей. За цією ознакою грошовий оборот поділяється на безготівковий і готівково-грошовий обороти. Однак, незважаючи на всю важливість такої класифікації, вона не відображає економічного змісту окремих частин грошового обороту.

2. З урахуванням характеру відносин, які обслуговує та чи інша частина грошового обороту. Залежно від цієї ознаки грошовий оборот включає:

— грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахункові відносини за товари та послуги і відносини за нетоварними зобов'язаннями юридичних і фізичних осіб;

— грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;

— грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

3. В залежності від суб'єктів, між якими рухаються гроші. За цією ознакою структура грошового обороту буде така:

— оборот між банками (міжбанківський оборот);

— оборот між банками і юридичними та фізичними особами (банківський оборот);

— оборот між юридичними особами;

— оборот між юридичними і фізичними особами;

— оборот між фізичними особами.

Особливості грошового обігу при різних моделях економіки

На характер грошового обороту різні моделі економіки накладають свій відбиток, не змінюючи при цьому його сутності та структури.

В умовах адміністративно-командної економіки грошового обігу були притаманні такі особливості:

1) як готівковий, так і безготівковий обороти обслуговували розподільні відносини у народному господарстві.

Весь суспільний продукт у вигляді засобів виробництва і у вигляді продуктів і послуг (предметів споживання) розподілявся: у першому випадку — через систему матеріально-технічного постачання; в другому — через систему державної торгівлі згідно із заробітною платою, що отримується членами суспільства;

2) грошовий обіг законодавчо розподілявся на безготівковий і готівковий обороти, причому держава встановлювала, які відносини повинні обслуговуватися безготівковим, а які — готівково-грошовим обігом. При цьому безготівковий оборот переважно обслуговував розподіл засобів виробництва, а готівковий обіг — розподіл предметів споживання;

3) грошовий обіг служив об'єктом директивного планування держави;

4) грошовий обіг функціонував у рамках єдиної державної форми власності;

5) грошовий обіг був централізований, його початковий і завершальний етапи були зосереджені в державному банку;

6) безготівковий і готівково-грошові обороти відбувалися практично незалежно один від одного;

7) не існувало механізму банківського мультиплікатора.

Для ринкової економіки характерні такі особливості грошового обігу:

1) грошовий оборот обслуговує переважно ринкові відносини в господарстві і лише в незначній частині — розподільчі відносини;

2) відсутнє чітке законодавче розподіл між безготівковим і готівковим грошовим оборотом;

3) грошовий обіг служить об'єктом прогнозного планування держави, комерційних банків, юридичних та фізичних осіб;

4) грошовий обіг функціонує в умовах існування різних форм власності;

5) грошовий обіг децентралізований, його початковий і завершальний етапи розосереджені в різних комерційних і державних банках;

6) безготівковий і готівково-грошовий обороти тісно пов'язані один з одним — готівково-грошовий обіг здійснюється тільки на базі безготівкового обороту;

7) функціонує механізм банківського мультиплікатора.

Источник: https://studme.com.ua/1594102412878/bankovskoe_delo/denezhnyy_oborot_ego_struktura.htm

Studio-pravo
Добавить комментарий