Привласнення авторства як ознака плагіату: Першою і основною ознакою плагіату є привласнення авторства на чужий

Читать

Привласнення авторства як ознака плагіату: Першою і основною ознакою плагіату є привласнення авторства на чужий
sh: 1: —format=html: not found

Вячеслав Витко

О признаках понятия «плагиат» в авторском праве

Посвящаю тренерам по боксу – Николаю Штаханову и Анатолию Дыкину, с благодарностью

Плагиат – это единственный вид кражи, при котором вор сообщает свою фамилию.

Неизвестный автор

Вместо предисловия

Одной из причин, по которой я взялся за написание этой книги, послужили прочитанные воспоминания Варлама Шаламова о том, как им было написано стихотворение «Он пальцы замерзшие греет…»: «Я помню, где оно писалось в ноябре сорок девятого года – на замерзшем ключе Дусканья. Я шел по зимнему льду – а до больницы, где я работал, было километров пятнадцать. Помню скалу, полынью, от которой валил белый пар, и как я едва отогрел руки, чтобы нацарапать на клочке бумаги, стирая выступивший иней, это самое стихотворение»[1].

Введение

В русскую речь слово «плагиат» пришло из французского языка: plagiat — ограбление, похищение.

Отечественное гражданское законодательство оставило, на наш взгляд, без должного внимания явление плагиата, представляющего собой одно из нарушений авторского права.

Законодательство не содержит ответов на вопросы, касающиеся содержания, признаков данного понятия, а в доктрине гражданского права они видятся недостаточно исследованными.

Хотя понятие «плагиат» не используется гражданским положительным правом, мы попробуем выявить сущность плагиата в авторско-правовом смысле, выделить его гражданско-правовые признаки и дать определение этому понятию.

Предприняв попытку разработать понятие плагиата, мы надеемся быть беспристрастными при анализе высказанных в науке взглядов о сущности данного явления, а также не «быть эхом чужих мнений», а судить «по своему разумению» (В.Г. Белинский).

Глава I

Господствующий взгляд на понятие «плагиат»

§ 1. Анализ доктринальных взглядов на понятие «плагиат»

Определение содержания понятия «плагиат» ввиду отсутствия в цивилистике единообразного понимания правовой сущности этого явления остается нерешенной научной проблемой. Есть основания говорить о том, что многие вопросы, касающиеся явления плагиата, до сих пор «еще не нашли освещения и блуждают без должного приюта»[2].

По этой причине нами предпринята попытка гражданско-правового исследования этого понятия с целью раскрыть его сущность путем выделения присущих ему признаков и на их основе предложить определение понятия «плагиат».

В Российской Федерации авторские правоотношения регулируются нормами гл. 70 части четвертой ГК РФ, которая не содержит и не использует понятие «плагиат». Определение плагиата как присвоения авторства закреплено в ст. 146 УК РФ.

Законодательство об авторском праве других государств – бывших республик СССР (кроме Украины) также не содержит понятия «плагиат», при этом в уголовных кодексах целого ряда стран установлена ответственность за присвоение авторства[3].

Ввиду того, что понятие «плагиат» подвергалось исследованию в науке, видится необходимым рассмотреть выводы, к которым пришли ученые, исследуя это явление.

В научных публикациях господствующей является позиция, согласно которой характерным признаком плагиата является присвоение авторства[4].

Эта мысль, без сомнения, верная, вызывает неудовлетворенность тем, что словосочетание «присвоение авторства» является в гражданском праве неопределенным, и поэтому есть сомнение в том, что понятие «плагиат», определяемое посредством его, является удовлетворительным. Кроме того, такое понимание сущности плагиата, по нашему мнению, не исчерпывает всего его содержания.

Необходимо отметить, что определения плагиата, данные целым рядом авторов, по существу сводятся к нему. Приведем в качестве примера несколько дефиниций плагиата, предложенных в литературе гражданского права:

1) «плагиат – это самостоятельное нарушение лично-неимущественных прав, выраженное в присвоении авторства как в отношении всего произведения, так и его отдельных частей, в том числе использование произведения, части (включая название) без указания источника заимствования»[5];

2) плагиат – это нарушения, связанные с присвоением чужого авторства, выдачей чужого результата интеллектуальной деятельности за свой собственный[6];

3) плагиат – это «умышленное присвоение авторства другим лицом»[7];

4) «плагиат – присвоение лицом, не являющимся автором конкретного произведения, права авторства на это произведение или его часть»[8].

Такого же взгляда на понятие «плагиат» придерживаются ряд других ученых: «присвоение чужого авторства (плагиат)»[9] (А.П. Сергеев); «авторство может быть присвоено как в отношении целого произведения, так и в отношении его части (частичный плагиат)»[10](Э.П.

Гаврилов); «присвоение авторства (плагиат) приводит к искажению информации о физическом лице, чьим творческим трудом создан результат интеллектуальной деятельности. Кроме того, плагиат порождает моральный вред, т. е. нравственные страдания подлинного автора такого результата»[11] (И.А. Зенин); «признание авторства другим лицом выражается в воздержании от плагиата, т.

 е. действий по присвоению авторства (его приписыванию себе), а также от приписывания авторства (другим лицам) и отрицания авторства управомоченного лица»[12] (В.А. Белов); «присвоение авторства»[13] (Р.А. Мерзликина); умышленное присвоение авторства[14](С.А. Денисов и А.А. Молчанов); присвоение авторства[15] (И.В.

Овчинников); «нарушением личных неимущественных прав является плагиат (присвоение авторства)»[16] (М.А. Рожкова); «присвоение авторства»[17] (К.Б. Леонтьев и О.Ю. Митин).

Как видим, многие придерживаются позиции, что сущность плагиата состоит в присвоении авторства[18].

В одной из недавних работ было предложено развернутое определение плагиата: «это противоправное умышленное присвоение авторства и других правомочий на произведение науки, литературы и искусства как охраняемый результат творческой деятельности (то есть объект интеллектуальных прав) помимо воли его подлинного автора»[19].

Видится необходимым разобрать его содержание с целью анализа признаков, предлагаемых не только упомянутым автором, но и другими исследователями, для характеристики понятия «плагиат».

Выражение «как охраняемый результат творческой деятельности (то есть объект интеллектуальных прав)» является излишним, так как все произведения охраняются законом и среди них не может быть неохраняемых (ст. 1225 ГК РФ). Еще один признак – «противоправное» также не видится необходимым, потому что присвоение авторства не может быть законным.

вернуться

Шаламов В. I Колымские тетради. М.: Версты, 1994. С. 270.

вернуться

Беляцкин С.А. Новое авторское право в его основных принципах. СПб.: Издание Юридического книжного склада «Право», 1912. С. 83.

вернуться

Уголовная ответственность за нарушение права авторства предусмотрена в уголовных кодексах Республики Беларусь – присвоение авторства либо принуждение к соавторству (ч. 1 ст. 201), Республики Молдова – присвоение авторства или принуждение к соавторству (ст. 185-1), Республики Армения – присвоение авторства (ст.

158), Республики Казахстан – присвоение авторства или принуждение к соавторству (ст. 184), Украины – нарушение авторского права и смежных прав (ст. 176), Республики Узбекистан – присвоение авторства, принуждение к соавторству (ст. 149), Грузии – присвоение авторства (ч. 1 ст.

189), Республики Таджикистан – присвоение авторства, принуждение к соавторству (ч. 1 ст. 156), Эстонской Республики – обнародование чужого произведения или исполнение произведения от своего имени (ст. 277), Литовской Республики – присвоение авторства (ст.

191), Латвийской Республики – присвоение авторских прав, принуждение к отказу от авторства или к соавторству (ст. 148), Республики Кыргызстан – присвоение авторства, принуждение к соавторству (ст. 150(1)).

вернуться

Близнец И., Леонтьев К. Плагиат и заимствования: правовой аспект // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2013. № 7. С. 10.

вернуться

Толонкова Н.Г. Гражданско-правовая охрана авторских прав от контрафакции и плагиата: Дис…. канд. юрид. наук. Волгоград, 2004. С. 9.

вернуться

Мозолин В.П. О концепции интеллектуальных прав // Журнал российского права. 2007. № 12. С. 109.

вернуться

Добрякова Н.И. Заимствование или плагиат: российский и зарубежный опыт // Человеческий капитал и профессиональное образование. 2015. № 1(13). С. 17.

вернуться

Отв. ред. Е.А. Суханов. 4-е изд., стереотип. М.: Статут, 2016. С. 774 (автор главы – Н.В. Щербак).

вернуться

Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: ТКВелби; Проспект, 2005. С. 200.

вернуться

Гаврилов Э.П. Право интеллектуальной собственности. Авторское право и смежные права. XXI век. М.: Юрсервитум, 2016. С. 780.

вернуться

Зенин И.А. Право интеллектуальной собственности: Учебник для магистров. 8-е изд. М.: Юрайт, 2013. С. 384.

вернуться

Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. М.: ЮрИнфоР, 2003. С. 628.

вернуться

Мерзликина Р.А. Право интеллектуальной собственности: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Финансы и статистика; Ставрополь: Сервисшкола, 2009. С. 273.

вернуться

Денисов С.А., Молчанов А.А. О проблематике защиты авторских и смежных прав в гражданском и уголовном праве // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. 2012. № 2. С. 78.

вернуться

Овчинников И. В. Личные неимущественные права автора на произведения науки, литературы и искусства: правовая природа и содержание: Дис…. канд. юрид. наук. М., 2016. С. 116.

вернуться

Новоселова Л.А., Рожкова М.А. Интеллектуальная собственность: некоторые аспекты правового регулирования: Монография. М.: Норма; Инфра-М, 2016. С. 53 (автор главы – М.А. Рожкова).

вернуться

Интеллектуальная собственность в современном мире: Монография / Под ред. И.А. Близнеца. М.: Проспект, 2017. С. 146 (авторы главы – К.Б. Леонтьев, О.Ю. Митин).

вернуться

Сразу оговоримся, что термином «присвоение авторства» мы будем пользоваться временно, до тех пор, пока не придет время, чтобы от него отказаться.

вернуться

Богданова О.В. Защита интеллектуальных авторских прав гражданско-правовыми способами: Дис…. канд. юрид. наук. М., 2016. С. 14.

Источник: https://www.litmir.me/br/?b=628063&p=1

Право авторства і його ознаки

Привласнення авторства як ознака плагіату: Першою і основною ознакою плагіату є привласнення авторства на чужий

Права авторства — це перш за все право творця на визнання бути автором його твору (це може бути картина, пісня, музика, вірші і т.д.). Право авторства саме по собі породжується самим створенням твору і не залежить від того було воно оприлюднено чи ні.

Інакше кажучи, право авторства народжується створенням твору та належить виключно авторові твору і нікому іншому. Між автором і його твором існує нерозривний зв'язок. Цей зв'язок полягає у тому, що немайнове авторське право не може бути передане іншій особі.

Привласнення ж іншою особою авторства твору називається плагіатом і розцінюється як лжеавторство, яке згідно законодавства України карається Кримінальним кодексом.

Право на ім'я — це право автора на спосіб зазначення його імені у творі (це може бути або справжнє ім'я, або вигадане ім'я (псевдонім), або взагалі автор бажає не позначати ім'я ( тобто анонімно).

Якщо майнове авторське право подібне з правом власності на річ (його можна продавати, здавати в оренду, дарувати), тобто майнове авторське право є відчужуваним, то немайнове авторське право завжди закріплено за автором твору та є невідчужуваним.

Поряд з авторським правом існує суміжне право — це право виконавців; право виробників фонограм і відеограм; право організацій ефірного мовлення і т.п.

У сучасному часі майнове авторське право застосовується до наступних об'єктах інтелектуальної власності:

  • — Нетрадиційні об'єкти;
  • — Об'єкти суміжних прав, об'єкти авторських прав;
  • — Об'єкти промислової власності.

Зауважимо, що подібний перелік був неприпустимий у період існування СРСР. Оскільки майнове авторське право могло належати тільки державі.

Бо чинне в той час законодавство СРСР містило норму про можливість примусового викупу державою майнового авторського права у автора.

Це досягалося за допомогою існуючої радянської ідеології, при якій зайнятість розглядалося обов'язковою вимогою до кожного громадянина СРСР.

При цьому творчі люди, як і всі інші, укладали з підприємством, яке використовувало їх авторське право, трудові договори. Інакше кажучи, між результатами інтелектуальної діяльності та результатами фізичної роботи не існувало відмінностей. Радянська держава авторові твору виплачувало лише заробітну плату і зберігала за ним лише немайнове авторське право.

Закріплене таким чином право автора у розрізі немайнового авторського права, позбавляли автора іншого виду права (майнового авторського права), яке дозволяє автору давати чи не давати дозвіл на публічне виконання його творів, у тому числі за допомогою технічних засобів (кіно, радіо, телебачення, і тощо).

У цей же період ситуація щодо суміжних прав в Україні була куди складнішою, оскільки Цивільний Кодекс УРСР від 18.07.93 р. взагалі не передбачав охорони та захисту суміжних прав.

Слід констатувати, що хоча на сьогодні чинне законодавчо України містить норми закону, які регулюють і закріплюють за автором майнове і немайнове авторське право, але все ж залишаються багато питань чітко не прописаних, що у підсумку призводить до колізії та недосконалості норм.

Наведемо один з прикладів недоопрацьовання законодавчої бази України: згідно Закону «Про охорону авторських і суміжних прав», а також ЦК (ст.

433 — 435) авторське право розглядається крізь призму певних об'єктів і суб'єктів, на які поширюється авторське право. Таке визначення не дає чіткого поняття, що ж таке авторське право.

Аналогічний підхід присутній у інших країнах (Росії, Білорусії і т.п).

Що ж стосується точки зору фахівців — Що ж таке авторське право, — то більшість схиляються до думки: авторське право слід розглядати з об'єктної і суб'єктивної сторін:

В об'єктивному розумінні авторське право: це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в результаті створення автором твору;

У суб'єктивному розумінні авторське право — особисті немайнові та майнові права автора твору.

Отже:

  • 1. Немайнове авторське право для автора — це право на недоторканність твору, можливість забороняти або вказувати ім'я, вибирати псевдонім і т.д.
  • 2. Майнове авторське право для автора — це можливость дозволяти або забороняти третім особам використання твору.
  • 3. Немайнове авторське право є невідчужуваними, а майнове — відчужуваним.
  • 4. З історичної позиції погляд на майнове і немайнове авторське право залежало від особливостей суспільно-політичних формацій, а також зміни світогляду суспільства.
  • 5. Авторське право слід розглядати з об'єктивної і суб'єктивної сторін.

Право авторства мають винятковий та абсолютний характер. Винятковість права авторства означає, що ніхто інший, крім самого автора, не може бути носієм цього права на той самий об'єкт.

Абсолютний характер права авторства випливає з наданої автору можливості вимагати від усіх третіх осіб визнання і поваги того факту, що він є творцем відповідного твору.

Як і будь-яке інше нематеріальне благо, право авторства є невідчужуваним і непередаваним іншим способом.

Право використовувати або дозволяти використання твору під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я — це засіб індивідуалізації особи — творця твору. Автор має право випустити твір під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно.

Право на ім'я реалізується автором у випадку використання твору іншими особами, коли він вступає у договірні відносини. Автор має право вимагати вказівки свого імені щораз при використанні твору, публічному виконанні, цитуванні та ін.

Право на ім'я містить у собі можливість вимагати, щоб ім'я автора або його псевдонім не спотворювалися при використанні твору іншими особами.

Невідчужуваність права авторства, як і права на ім'я, спеціально обумовлена в п. 1 ст. 1265 ЦК України, що підкреслює особистий характер цих прав і означає неможливість їх передачі іншій особі ні за життя автора, ні, зрозуміло, після його смерті. Ці права не передаються і при переході до іншої особи виключного права на твір та за надання йому права використання твору.

Стаття 445 ЦК та ч. 5 ст. 15 Закону передбачають, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.

Законодавство України, виходячи з принципу свободи договору, дозволяє самостійно визначати форму, розмір і порядок виплати винагороди авторам.

Вони можуть бути визначені в авторському договорі, який укладається безпосередньо між автором та користувачем, або у договорі, що укладається організаціями колективного управління за дорученнями авторів чи їх правонаступників.

Формою винагороди може бути платіж (одноразовий), або відрахування за кожний проданий примірник чи за кожне використання (роялті). Авторський гонорар може визначатися також у комбінованій формі, тобто шляхом поєднання одноразової виплати певної суми із наступними платежами пропорційно прибутку від використання твору.

Розмір винагороди автор узгоджує із користувачем на свій розсуд. Проте законодавство встановило мінімальні ставки авторської винагороди за використання об'єктів авторського права, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р.

№ 72і і мають на меті визначити мінімальні гарантії забезпечення майнових інтересів авторів при використанні результатів їх творчої праці.

Таким чином, визначені певні орієнтири для авторів щодо вартості використання їх твору, а для користувачів встановлені граничні межі, нижче яких розмір винагороди бути не може.

винагорода авторський майновий співавторство

Page 3

Перейти к загрузке файла
  • 1. Конституція Російської Федерація. — 12.12.1993г.

Источник: https://vuzlit.ru/145138/pravo_avtorstva_yogo_oznaki

Привласнення авторства і примус до співавторства як порушення авторських прав

Привласнення авторства як ознака плагіату: Першою і основною ознакою плагіату є привласнення авторства на чужий

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.78

Привласнення авторства і примус до співавторства як порушення авторських прав

Ульянова Г.О. Національний університет «Одеська юридична академія»

Анотація

Стаття присвячена дослідженню поняття і ознак привласнення авторства і примусу до співавторства як порушень авторських прав. Примус до співавторства розглядається як одна з форм плагіату. В результаті примусу до співавторства порушується право на свободу творчості.

Встановлено, що в результаті привласнення авторства і примусу до співавторства порушуються немайнові права (право авторства, права на ім'я).

Проведено аналіз законодавства окремих зарубіжних країн у сфері захисту авторських прав від плагіату і примусу до співавторства.

Ключові слова: присвоєння авторства, примус до співавторства, плагіат, порушення авторських прав, право авторства, право на ім'я.

Вступ

Постановка проблеми. Перелік порушень авторських прав закріплено у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

До порушень авторського права, що дають підстави для судового захисту, віднесено: вчинення будь- якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права, та їх майнові права; піратство у сфері авторського права; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних); вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права, з яких без дозволу суб'єктів авторського права вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Якщо плагіат (привласнення авторства) передбачений у законодавстві серед порушень авторських прав, то примус до співавторства на законодавчому рівні не виділено як самостійне порушення. За законодавством окремих зарубіжних країн примус до співавторства визнано порушенням, за яке передбачено кримінальну відповідальність.

Розкриття ознак примусу до співавторства та привласнення співавторства, встановлення їх спільних рис та відмінностей має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення, адже дозволить визначити ефективні напрями попередження таких порушень та захисту порушених авторських прав.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання захисту авторських прав від привласнення авторства все більше привертають увагу науковців, авторів наукових, художніх творів.

Серед останніх публікацій, присвячених проблемі плагіату варто вказати наукові праці: Орлюк О.П., Петренко В.С., Петренко І.І. Харитонової О.І., Харитонова Є.О., Штефан О.О. та ін.

Окремі аспекти примусу до співавторства розкрито у роботах: Вощинського М.В., Сичивиці О.М, Лепіної Т.Г., М.Л. Фірсова.

Разом з тим, комплексні дослідження співвідношення привласнення авторства та примусу до співавторства не проводились, що обумовлює актуальність обраної теми.

Мета статті. Метою дослідження є визначення ознак привласнення авторства та примусу до співавторства як порушення авторських прав, розкриття їх співвідношення, визначення прав, які порушуються внаслідок зазначених дій.

привласнення авторство захист право

Виклад основного матеріалу

Привласнення авторства є одним із найбільш поширених визначень плагіату.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» плагіат визначено як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору [1].

Попри загальновживаність та загальновідомість терміну «плагіат», у науковій доктрині не сформовано єдиного підходу до визначення поняття та сутнісних ознак плагіату як порушення прав інтелектуальної власності.

Так, у літературознавчому словнику-довіднику плагіат визначено, як умисне привласнення авторства на чужий твір літератури, живопису, науки тощо загалом або на його частини [2, с. 536].

На сайті Вільної енциклопедії Вікіпедія розміщено визначення плагіату, як привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора, та зроблено посилання на Великий тлумачний словник сучасної української мови [3]. В російськомовній версії Вікіпедії плагіат визначено як умисне привласнення авторства чужого твору науки чи мистецтва, технічних рішень або винаходів. При цьому відсутнє посилання на автора наведеного визначення або джерело його запозичення [4].

Розглядаючи плагіат як юридичну та етичну проблему, І. Загорчев вказує на те, що закон переслідує привласнення цілого твору або його істотної частини, при цьому звертається увага на повноту словесного співпадіння.

Тоді як згідно наукової етики, плагіат визнається неетичною поведінкою, яка крім плагіату включає також фальсифікацію і фабрикацію.

При цьому, з позиції наукової етики плагіат визначається як присвоєння тексту або ідеї іншої особи і представлення їх як власних (авторське право — юридична категорія, яка ідею не охороняє) [5, с. 57-63].

Плагіат — повне чи часткове присвоєння авторства — може виражатися лише в активних діях порушника, що вказують на наявність авторства на чужий твір або його частину в плагіатора.

Способами є: зазначення особи, яка не брала участі у створенні твору, як співавтора або визнання її як єдиного автора твору; привласнення авторства на частину твору, створену іншим співавтором; привласнення авторства перекладів твору.

З метою маскування може змінюватись назва твору, імена головних героїв, без фактичної зміни сюжету твору та його ідейно-тематичної побудови; використання чужих художніх образів у власному творі [6, c. 129].

До дій, які визнаються плагіатом та призводять до порушення авторських прав, окрім привласнення авторства також віднесено примус до співавторства.

Плагіат розглядається як випуск у повному обсязі або частково чужого твору під своїм ім'ям, а також видання під своїм ім'ям твору, створеного у співавторстві, примус до співавторства, використання у своїх трудах творів без належного посилання на них [7, с. 139-140].

Співавторство передбачає створення твору спільною творчою працею декількох авторів.

При цьому не визнаються співавторами та не набувають немайнових прав особи, які надавали організаційну, фінансову допомогу, тощо, однак не внесли ніякого творчого внеску у створення твору.

Тому, коли особа включається до колективу співавторів, фактично вона привласнює авторство на твір, який вона не створювала. Так само, як і плагіат, примус до співавторства є порушенням не лише норм законодавства, а й етичних норм.

Примус до співавторства, як самостійне порушення прав інтелектуальної власності, у вітчизняному законодавстві не передбачений. На відміну від України, у КК Республіки Білорусь (ст. 201) [8], КК Республіки Таджикистан (ст. 156) [9], КК Республіки Молдова (ст.

185-1) [10] примус до співавторства визнається злочином. У зв'язку з цим у наукових дослідженнях примус до співавторства переважно розглядається з позиції кримінального права.

Примус до співавторства, а також примус до відмови від авторства, визнаються формами привласнення авторства [11; 12].

Вчинення плагіату, на відміну від примусу до співавторства, не передбачає зазіхань на свободу волі і здоров'я людини, отже, має меншу суспільну небезпеку [13].

Можливість приневолювання до співавторства в різних ситуаціях зумовлюється різними конкретними причинами, але попри всі відмінності і специфічність цих причин є у них також вельми істотний «загальний знаменник»: залежність автора від інших осіб у хащах організаційно-управлінських структур науки. Найчастіше примушення до співавторства виступає як зловживання службовим становищем керівника стосовно підлеглого [14, с. 39-47].

Примус до співавторства, як порушення прав інтелектуальної власності, за яке може наставати кримінальна відповідальність, не отримав однозначної оцінки серед фахівців.

М.Л. Фірсов пропонує встановити підвищену кримінальну відповідальність за плагіат, вчинений шляхом примусу до співавторства або примусу до відмови від авторства. При цьому під привласненням авторства з використанням примусу пропонується розуміти дії особи, яка примусила автора або інших осіб вказати її автором (співавтором) твору, у створенні якого вона не брала участі [15].

Натомість М.Б. Болотін відзначає, що «привласнення авторства або примус до співавторства, якщо вони завдали збитки у великому розмірі, ніколи не може бути доведено» [16, c. 72].

Крім того, у наукових дослідженнях обґрунтовується точка зору про недоцільність встановлення кримінальної відповідальності за привласнення авторства у різних його формах [17; 18; 20].

На думку Т.Г. Лєпіної, незважаючи на очевидну необхідність декриміналізації присвоєння авторства, деякі злочини проти немайнових інтелектуальних прав потребують кримінально-правової охорони.

Якщо розглядати інтелектуальну власність як особистий інтерес, кримінальний закон може і повинен гарантувати відповідальність за вчинення посягань на свободу волі автора, за які в силу їх явно кримінального характеру не може покладатися цивільно-правова відповідальність.

Охорона немайнових прав автора може бути реалізована за допомогою криміналізації примусу до співавторства та відмови від співавторства [20, c. 108, 184].

Отже, з наведеного можливо зробити висновок, що примус до співавторства, а також примус до відмови від співавторства розглядається як одна із форм плагіату, яка є більш суспільно небезпечною, ніж звичайний плагіат, так як передбачає здійснення фізичного чи психічного тиску на творця.

Довести такі порушення складніше, ніж звичайний плагіат, що пов'язано з наступним. Виявлення випадків плагіату є можливим завдяки порівнянню різних об'єктів права інтелектуальної власності — оригінального об'єкту та об'єкту, щодо якого постало питання про плагіат.

Завдяки порівнянню двох об'єктів, проведенню відповідних експертиз можливо підтвердити або спростувати факт неправомірного привласнення авторства. У випадку примусу до співавторства твір створюється вперше і недобросовісний автор включається до колективу співавторів ще до його обнародування.

А тому, довести факт плагіату можливо лише за умови доведення самого факту примусу до співавторства. Простіше довести факт плагіату, якщо у автора існує серія публікацій, в яких викладено ключові ідеї. Наприклад, автором надруковано одноособово наукові статті, в яких виражено ключові ідеї та результати дослідження певного проблемного питання.

Всі ці ідеї у подальшому викладено у монографії, навчальному посібнику, який видається вже під авторством декількох осіб, які не приймали участі у його написанні та не займались взагалі дослідженням його тематики. В такому випадку, довести факт примусу до співавторства буде дещо простіше.

Слід відзначити, що примус до співавторства, окрім дій, які передбачають включення до колективу авторів особи, яка не приймала творчої участі у його створенні, може мати дещо інший прояв.

Примус до співавторства може передбачати здійснення тиску на особу з метою заставити її прийняти участь у створенні певного об'єкту права інтелектуальної власності. При цьому такий примус може як приводити до плагіату, так і не приводити.

Якщо особа в примусовому порядку створює об'єкт права інтелектуальної власності і у подальшому зазначається його автором, відбувається лише порушення права на свободу творчої діяльності, яке не призводить до плагіату.

Якщо ж особа створює об'єкт права інтелектуальної власності та включає до колективу співавторів особи (осіб), які не приймали творчої участі у його створенні, такі дії приводять до плагіату. Так, відповідно до ч. 3 ст.

303 КК України злочином є примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію [21].

Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК, а також творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст.

301) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо [22].

Отже примус до співавторства може полягати: у включенні до колективу авторів осіб, які не створювали твір, а також у примусовій участі у створенні об'єкту права інтелектуальної власності. В будь-якому випадку примус до співавторства передбачає порушення права на свободу інтелектуальної, творчої діяльності.

Висновки

Привласнення авторства (плагіат) та примус до співавторства є порушеннями авторських прав, внаслідок яких в першу чергу порушуються немайнові права автора.

Привласнення авторства полягає у представленні чужого об'єкту права інтелектуальної власності в якості власного особою, яка його не створювала.

Примус до співавторства передбачає переважно включення до колективу авторів осіб, які не приймали творчої участі у його створенні. Враховуючи, що внаслідок такого примусу, авторами також зазначаються особи, які не створювали об'єкт авторського права, примус до співавторства може розглядатись як одна із форм плагіату.

Якщо ж особа приймає участь у створенні твору в примусовому порядку, однак при цьому авторство на створену нею частину не приписується іншим особам, мова про плагіат не йде. В даному випадку примус до співавторства буде порушувати право особи на свободу творчої діяльності.

Відсутність спеціальних механізмів захисту від примусу до співавторства у національному законодавстві, неоднозначний підхід до встановлення відповідальності за примус до співавторства у науковій доктрині, складність виявлення та доведення таких порушень обумовлює актуальність, теоретичну та практичну важливість проведення подальших наукових досліджень зазначених порушень авторських прав.

Список літератури

1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.

2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 752 с. (Notabene). — С. 536.

3. Плагіат / матеріал з Вікіпедії — Вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%B0%D1%82.

4. Плагиат / материал с Википедии — Свободной энциклопедии [Электронный ресурс] Режим доступа: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%B8%D0%B0%D1%82.

5. Загорчев Ив. Етика на научната публикация в природните науки. — Списание на БАН. — 2001. — № 4-6. — С. 57-63.

6. Єрмоленко В.А. Криміналістична характеристика та класифікація найбільш типових способів вчинення порушень авторського права і суміжних прав / В.А. Єрмоленко // Держава та регіони. — 2011. — № 3. — С. 123-129.

7. Волощук А.М. Адміністративно-правові аспекти діяльності органів внутрішніх справ щодо протидії правопорушенням у сфері інтелектуальної власності : монографія / А.М. Волощук, Х.П. Ярмакі, О.О. Чернишова. — Одеса : ОДУВС, 2013. — 176 с.

8. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля 1999 г. № 275-З [Электронный ресурс] // Национальный правовой Интернет-портал Республики Беларусь. — Режим доступа: http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871& p0=HK9900275&p2=%7BNRPA%7D.

9. Уголовный кодекс Республики Таджикистан [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://www.wipo.int/ wipolex/ru/text.jsp?file_id=237375#LinkTarget_9865.

10. Уголовный кодекс Республики Молдова от 18.04.2002 [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://lex.justice.md/ index.php?action=view&view=doc&lang=2&id=331268.

11. Атаев Г.М. Проблемы совершенствования уголовной ответственности за нарушение авторских и смежных прав / Г.М. Атаев // Пробелы в российском законодательстве. — 2010. — № 1. — С. 157-159.

12. Кузнецов К.В. Уголовно-правовая характеристика посягательств, нарушающих авторские, смежные, изобретательские и патентные права: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Специальность: Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право М., 2007. — 34 с.

13. Лепина Т.Г. Уголовно-правовая охрана интеллектуальной собственности: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Специальность: Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право / Т.Г. Лепина // Дис… канд. юрид. наук. Специальность: Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право / Курск, 2014.

14. Сичивиця О. Авторство і псевдоавторство в науці. Стаття друга. Плагіат і плагіатори / О. Сичивиця // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 39-47.

15. Фирсов М.Л. Преступления в сфере авторских и смежных прав: автореф. дис.. канд. юрид. наук. Специальность:

12.0. 08 — Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право / М.Л. Фирсов. — М., 2013.

16. Болотин Н.Б. О необходимости внесения изменений в законодательные акты в сфере защиты интеллектуальной собственности / Н.Б. Болотин // Право и безопасность. — 2010. — № 3. — С. 71-75.

17. Вощинський М.В. Уголовно-правовые меры противодействия нарушению авторских и смежных прав: Автореф. дис. . канд.юрид.наук. специальность: 12.00.08. — Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право / М.В. Вощинский. -М., 2006. — 25 с.

18. Долотов Р. Юридическая ответственность за плагиат в научных работах / Р. Долотов // Троицкий вариант. — 2009. — № 44. — С. 12.

19. Матвеев А.Г. Пять доводов в пользу декриминализации плагиата [Электронный ресурс] / А.Г. Матвеев. — Режим доступа: http://territoriaprava.ru/topics/45958.

20. Лепина Т.Г. Уголовно-правовая охрана интеллектуальной собственности: Дис. . канд.юрид.наук. специальность:

12.0. 08. — Уголовное право и криминология; уголовно-исполнит. право / Татьяна Геннадиевна Лепина. — Курск, 2014. — 235 с.

21. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

22. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова від 27.02.2004 № 2 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/v0002700-04.

Размещено на Allbest.ru

Источник: https://otherreferats.allbest.ru/law/00900610_0.html

Studio-pravo
Добавить комментарий