Кредитний ризик: – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх

1.4. Ризики у банківській діяльності

Кредитний ризик:  – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх

1.4. Ризики у банківській діяльності

У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям фінансового менеджмен­ту. Знач­на увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління.

В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживається досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний смисл, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому.

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків.

У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов’язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.

Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і потрібно свідомо керувати, пам’ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов’язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризикованістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк.

Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище.

Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків.

Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення кош­тів, валютний ризик.

Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які дістали назву «управління активами і пасивами банку».

Діяльність операційних підрозділів, обов’язко­вість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функ­ціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб’єкти підприємницької діяльності.

Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Отже, банк наражається на зовнішні щодо його діяльності ризики, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в банківській діяльності.

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність та безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризикованість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку.

Проблемам економічного ризику присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні підходи до класифікації ризиків.

Класифікація ризиків проводиться в залежності від покладеної в основу класифікаційної ознаки, але багатогранність такого явища як ризики створює ґрунт для різнома­нітних підходів до вирішення цього питання, хоча навряд чи зможе охопити його повністю (табл. 1.2)

Таблиця 1.2

Класифікація економічних ризиків

№ з/пКласифікаційна ознакаВид ризику
1Сфера виникненняЗовнішні
Внутрішні
2Можливість кількісної оцінкиКвантифіковані
Неквантифіковані
3Причина виникненняНепевність майбутнього
Непередбачуваність
Недостатня інформація
4Види підприємницької діяльностіФінансовий
Юридичний
Виробничий
Комерційний
Страховий
Політичний
Галузевий
Технічний
Інноваційний
5Джерела виникненняСистемний
Несистемний
6Характер виникненняЧистий (пов’язаний з основною діяльністю)
Спекулятивний

Закінчення табл. 1.2

№ з/пКласифікаційна ознакаВид ризику
6Характер виникненняЧистий (пов’язаний з основною діяльністю)
Спекулятивний
7Етап відтворювального процесуРозробка
Виробництво
Продаж
Зростання
Згортання діяльності
8Сторона, яка зазнає збитківЗамовник
Партнери
Виконавець
9Можливість мінімізаціїРизик, який може бути знижений
Ризик, який не піддається мінімізації
10Ступінь ризикуБезризикова діяльність
Мінімальний ризик
Підвищений ризик
Критичний ризик
Катастрофічний ризик

З погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні (рис. 1.3).

До зовнішніх належать ризики, пов’язані зі змінами у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежні від його діяльності.

Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку винятково високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовуються в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієн­тів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу.

Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягають в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

Рис. 1.3. Класифікація банківських ризиків

За сферою виникнення внутрішні ризики поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. Вони визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів банку. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний і т. ін.

Кредитний ризик — це ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Важливу складову кредитного ризику становить галузевий ризик, який випливає з невизначеності щодо перспектив розвитку галузі позичальника.

Одним із методів вимірювання галузевого ризику є сис­темний, або бета-ризик. Бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому.

Галузь із показником бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт бета, нижчий за одиницю, а більш мінлива — більший за одиницю. Очевидно, що вищий показник бета означає вищий рівень галузевого ризику.

Визначення рівня показника бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за тривалий період часу.

У процесі визначення рівня кредитного ризику необхідно враховувати географічний ризик, який поділяють на регіональний та ризик країни — місцезнаходження позичальника. Останній супроводжує кредитування іноземних позичальників і зумовлений дією чинників, характерних для тієї країни, в якій перебуває позичальник.

Регіональний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому.

Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику.

Кредитний ризик притаманний не лише операціям прямого кредитування, а й супроводжує здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, процес формування портфеля цінних паперів.

Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів.

Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому біль­шістю з них сам банк керувати не може.

На практиці для кон­тролю за рівнем ліквідності застосовуються спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.

Ризик інфляції — це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою притаманні більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть викорис­тати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій.

З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів.

Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів та коштів власників банку — акціонерного капіталу.

Ризик неплатоспроможності — це ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

Значне місце серед фінансових ризиків посідає група цінових ризиків, які пов’язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку. Ціновий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні (реальні) активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках.

Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери; до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, предмети мистецтва, нафту, зерно, кольорові метали тощо.

Тут ідеться про фінансові інструменти або товари, які можуть обліковуватися як за активними, так і за пасивними банківськими рахунками, а також за позабалан­совими статтями. Отже, зміна ринкової ціни таких активів тягне за собою зміну вартості активних, пасивних статей балансу або позабалансових зобов’язань банку.

Найбільшою мірою вплив цінових ризиків стає очевидним, коли банк оцінює вартість статей балансу на підставі ринкових цін за станом на кінець кожного робочого дня. У такому разі будь-які зміни ринкової ціни негайно відображуються в балансі банку.

Несвоєчасний облік втрат або прибутків породжує додаткові проблеми, оскільки необізнаність щодо факторів ризику не означає їх відсутність. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до цієї групи, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик та ризик зміни вартості цінних паперів.

Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Відсотковий ризик супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною обмінного курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземних валютах.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик притаманний усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках.

Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

Наприклад, якщо відсоткові ставки за кредитами визначаються на базі ставок міжбанківського ринку, а ставки за депозитами прямо до цього ринку не прив’язані, то будь-яка невідповідність у змінах двох різних базових ставок може призвести до додаткових збитків або прибутків, що й означає наявність базисного ризику.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують спеціальні методи, об’єднані спільною назвою — хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу істотно знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Функціональні ризики справляють значний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку.

Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки, аналізу й передавання інформації, підготовки кад­рового потенціалу та виконанням інших адміністративно-гос­подарських операцій.

Ці ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові ризики. Але функціональні ризики небезпечні не менш ніж інші види бан­ківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат.

Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

Зниженню таких ризиків сприяє також продумана ресурсна, матеріально-технічна та кадрова політика.

Технологічний ризик (ризик збою системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій.

Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках.

Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через недоліки в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. Фінансові втрати банку спричинюються як помилками та збоями, так і додатковими витратами на їх усунення.

Типовим проявом технологічного ризику є збій у системі елек­тронних платежів. Одна з обов’язкових умов входження банків у міжнародні клірингові та інформаційні системи — усунення будь-якої несправності в роботі обладнання протягом визначеного часу (здебільшого 2 год).

Ризик зловживань — це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладання угод.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненав­мисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків — невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань тощо. Документарний ризик можна істотно знизити, посиливши системи кон­тролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик транзакції супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти.

Цей вид ризику тісно пов’язаний з технологічним, документарним і операційним ризиками. Типовим прикладом є здійснення зустрічних платежів, коли моменти переведення коштів несинхронізовані.

Одна зі сторін неодмінно проводить операцію раніше, наражаючись на ризик транзакції.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю. Процес управління операційним ризиком у банку набагато складніший, ніж в інших сферах підприємництва.

До складу витрат включаються як процентні, так і непроцентні (комісійні та інші операційні витрати), які не завжди вдається точно спрогнозувати.

Тому менеджерам банку складніше, ніж іншим підприємцям, визначити вплив непроцентних витрат на чистий прибуток.

Стратегічний ризик пов’язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту.

Насамперед ідеться про неправильне формулювання цілей та стратегій банку, помилки в розробці стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Амбіційна мета в разі неналежного забезпечення кадровими чи фінансовими ресурсами може обернутися збитками й навіть втратою репутації банку. Класичний приклад стратегічного ризику — надмірні інвестиції в нерухомість або невиправдано швидке розширення мережі філій без ретельних маркетингових досліджень.

Ризик впровадження нових продуктів — це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продук­тів, послуг, операцій чи технологій.

У банківській діяльності, як і в інших видах бізнесу, постійно точиться конкурентна боротьба за клієнтів та ринки збуту для досягнення найвигідніших умов.

На цей процес відчутно впливають численні маркетингові ризики, одним із проявів яких і є ризик впровадження нових продуктів.

Ризик втрати репутації спричинюється можливою нездатністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефектив­но працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику.

Втрата довіри до банку з боку вкладників може призвести до відпливу коштів та неплатоспроможності.

Менеджмент банку має приділяти особливу увагу додержанню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризикованості банківських операцій.

Источник: https://buklib.net/books/27458/

СТРАТЕГІЯ РИЗИКУ

Кредитний ризик:  – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх

10.1. Сутність і види ризику в банківській сфері.

В умовах переходу російського хозяства до ринкової економіки і пожвавлення конкуренції в банківській сфері істотно підвищується рівень ризику, який банк приймає на себе при здійсненні різних операцій.

По суті справи, частка ризику різних масштабів присутня в будь-якій банківської операції. Уникнути ризику взагалі неможливо.

Але шляхом продуманої політики можна передбачити ускладнення, пов'язані з ризиком і знижувати його до мінімального рівня.

10.1. Характер ризику в банківській сфері.

Під ризиком у банківській сфері прийнято розуміти загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або здійснення додаткових непередбачених витрат у результаті передбачення певних фінансових операцій. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на наступні моменти.

1) Витрати.

Банк несе витрати у вигляді виплати відсотків вкладникам, плати за кредитні ресурси купуються у інших фінансово-кредитних інститутів, виділення коштів на оплату праці банківських службовців та інших операційних витрат.

Ризик в цій області може проявлятися в різних формах.

Так, зміна ринкової ситуації може призвести до необхідності підвищення відсотків, виплачуваних по внесках; загальний дефіцит кредитних ресурсів може відбитися на підвищенні їх

купівельної спроможності; підвищення оплати праці персоналу в інших кредитних інститутах — викликати необхордимость прийняття банком відповідних заходів і ін

2) Збитки.

Збитки проявляються у формі недоотримання доходів або твори витрат понад наміченого рівня. Зазвичай причина збитків — в недостатньому аналізі планованих операцій, прямих прорахунки, помилки, непередбачуваність ситуації. Ризик подібних збитків збільшується при нераціональному розміщенні коштів, неточною оцінкою ринкових можливостей і небезпек.

3)Втрати.

Ризик являє собою імовірнісну категорію. яка може бути з достатнім ступенем точності оцінена за допомогою втрат.

Втрати як непередбачене зниження банківського прибутку виступають узагальнюючим показником, який характеризує ризик, притаманний банківської діяльності. Ризик можна описати і кількісно, використовуючи категорію втрати. Цей підхід є базою для розвитку теорії ризику. Доцільно виділити такі специфічні види банківського ризику:

1) Кредитний ризик, пов'язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань.

2) Відсотковий ризик, пов'язаний з можливістю коливанні ринкових процентних ставок.

3) Ринковий ризик, пов'язаний з можливим обіцянкою

цінних паперів, яка відбувається з різних причин. Це

можуть бути коливання норми позичкового відсотка, зміни

прибутковості і фінансового благополуччя компаній-

емітентів (коли йдеться про акції), а також інфляційний

знецінення грошей. Вартість цінних паперів коливається в

залежно від складних пропозиції і попиту на

них, які можуть визначитися різними, часто

непередбаченими, в тому числі суб'єктивними факторами.

4) Валютний ризик, пов'язаний з коливаннями курсів валют. З такого роду ризиком банк стикається зазвичай при здійсненні різних операцій з іноземною валютою, наприклад при купівлі-продажу валюти, видачу валютних кредитів.

Кількісно розмір ризику зазвичай висловлюють в абсолютних і відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик характеризується розміром можливих втрат при здійсненні певної операції. Оцінити такі втрати з достатньою точністю не завжди представляється можливим.

Величина ризику у відносному вираженні виходить, якщо віднести розмір ймовірних втрат до якого-небудь показника, характеризующему банківську діяльність, наприклад, до розміру кредитних ресурсів, розмірів витрат або доходів банку у зв'язку із здійсненням операцій.

В абсолютному вираженні ризик зазвичай обчислюється, коли мова йде про одну конкретної сделке.Относительные показники застосовуються при розробці нормативних положень, що стосуються допустимого рівня ризику при здійсненні різних банківських операцій. Ці показники характеризують, наприклад, розмір ризику до суми доходів, очікуваних у результаті здійснення конкретних операцій.

10.2. Розробка стратегії ризику.

Головне завдання управління ризиком (risk management) полягає у виробленні основних підходів до оцінки ризику, визначень допустимого рівня та розробці відповідних стратегій. Цю задачу у багатьох банках вирішують працівники служби маркетингу.

Як показує банківська практика, при оцінці ризику в основному приймається до уваги ймовірність некредитоспроможність клієнтів, різкого погіршення їх фінансового стану, можливих вилучень певний

частини коштів, поміщених у вклади, зміни курсу валют і цінних паперів, а також ймовірність різних грошово-кредитних рестрикаций. Зрозуміло, всі фактори ризику врахувати практично неможливо, тому оцінка будується на певних припущеннях, а результат виходить у відомій мірою приблизним.

Сам процес розробки стратегії ризику структурується на ряд послідовних етапів;

1) Виявляються фактори, що збільшують або

зменшують конкретний вид ризику при здійсненні

певних банківських операцій.

2) Виявлені чинники аналізуються з точки зору сили впливу на ризик.

3) Оцінюється конкретний вид ризику.

4) Встановлюється оптимальний вид ризику.

5) Аналізується окремі операції з точки зору відповідності прийнятному рівню ризику.

6) Розробляються заходи щодо зниження ризику.

В основі оцінки конкретного виду ризику лежить знаходження залежності між певними розмірами втрат банку і їх ймовірностями виникнення. Ця залежність отримує відображення в спеціально споруджуваної кривої ймовірностей виникнення певного рівня втрат. Для цього застосовують різні способи, серед яких виділяються наступні:

A. Статичний спосіб.

Б. Спосіб експертних оцінок.

B. Аналітичний спосіб.

А. Статистичний спосіб.

При статистичному способі аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення банком планованих операцій. Для підвищення точності розрахунків рекомендується використовувати статистичну вибірку побільше, яка б дозволяла зробити допущення, що частота виникнення деякого рівня втрат дорівнює ймовірності їх возникнолвения.

Для визначення частоти виникнення деякого рівня втрат слід знайти її значення як можна в більшій кількості точок, то є при різних рівнях втрат. Зазвичай це зробити досить важко, тоді можна поставити завдання, визначити значення розглянутого показника хоча б в чотирьох основних точках, про яких буде сказано нижче.

Для опису вказаних точок необхідно ввести поняття областей ризику.

Під областю ризику розуміють зону, в межах якої втрати не перевищують будь-якого рівня.

Прийнято виділяти:

а) безризикову зону і три основні області ризику;

б) область допустимого ризику;

в) область неприпустимого ризику;

г) область критичного ризику.

Дамо їх коротку характеристику,

а) Безризикова область,

Щодо цієї області зазвичай відзначають відсутність усіляких втрат при здійсненні операцій і отримання як мінімум розрахункової прибутку. Ліва межа

безризикової області проходить через точку А-розмір розрахункової прибутку; права межа просто відсутній, адже теоретично прибуток банку не обмежена.

б) Область допустимого ризику.

Ця область характеризується рівнем утрат, не перевищують розміри розрахункового прибутку.

У цій області ще можливе здійснення даного виду банківських операцій; банк малює тільки тим, що в гіршому випадку він просто не отримає прибутку, а всі зроблені витрати будуть окуплені- Передбачено, що якщо все-таки відбудеться незначна втрата, банк може отримати прибутки лише ненабагато менше розрахункового рівня.

в) Область неприпустимого ризику.

Вважається, що в границях цієї області можливі втрати, розмір яких перевищує розмір розрахункового прибутку, але не більше загального розміру розрахункової виручки. Такий рівень ризику неприпустимий з огляду на те, що банк наражається на небезпеку втратити всю вырочку від даної операції, тобто виходить, що він справив бесмысленные витрати не тільки часу, але і грошових коштів.

г) Область критичного ризику.

Так називають найбільш небезпечну зону, в якій можливі втрати мають тенденцію зрівнятися з величиною власних коштів банку. Тому область критичного ризику близька до ситуації банкрутства. Такий рівень ризику ні при яких умовах не можна допустити.

Якщо ми уважно розглянемо співвідношення між областями ризику, то можна встановити розташування чотирьох точок, про які говорилося вище. Ці точки лежать на кордоні областей.

Б. Спосіб експертних оцінок.

Цей спосіб відрізняється від статистичного лише методом збору інформації для побудови кривої ризику.

Спосіб експертних оцінок передбачає збір і вивчення банківськими фахівцями оцінок ймовірностей виникнення різних рівнів втрат. Такі оцінки

будуються зазвичай на обліку всіх факторів ризику, а також статистичних даних.

Вирішуючи це завдання, необхідно також прагнути отримати якомога большепеходных точок для побудови графіка зависимое1! і між можливими втратами і середніми значеннями експертних оцінок (можливостями втрат).

Мінімальна кількість 'точок для оцінки ризику (як і в описаному вище способу розрахунку) повинно бути не менше чотирьох. Це наступні точки:

а) точка, відповідна мінімального рівнем

втрат;

б) точка, що визначає розмір можливої прибутків;

в) точка, що характеризує величину можливих

втрат;

г) точка, відповідна втрат, розмір яких

дорівнює вличине власних коштів банку (або ж втрат,

при яких виникає загроза порушення певних

показників ліквідності банківського балансу).

Ст. Аналітичний спосіб.

Лежать в його основі елементи теорії ігор ще надто слабо розроблені стосовно банківського ризику. Тому даний спосіб побудови кривий ризику банками практично не використовується, проте в ньому укладені цікаві можливості розрахунків, які, треба думати, зуміють використовувати в майбутньому.

10.3. Визначення оптимального рівня ризику.

Після того, як побудована крива ризику та визначені

області допустимого, неприпустимого і критичного ризику,

працівник служби маркетингу переходить до більш детального

аналізу кожної з цих областей, вирішуючи завдання встановлення

оптимального рівня ризику для конкретного виду операцій.

При цьому важливо визначити граничні розміри ризику,

які не слід перевищувати, а також встановити їх

деякий оптимальний рівень. В умовах жорсткої

конкуренції успіх оанка в цілому определется трьома параметрами:

а) ефективністю здійснення окремих видів

операцій;

б) обсягом цих операцій;

в) рівнем ризику, який бере на себе банк при їх

вчиненні.

Дані параметри взаємопов'язані між собою. Так,

збільшення обсягів операцій при високому рівні ризику

може призвести до несприятливих наслідків для банку

і диктувати скорочення обсягів цих операцій. Тому в

вирішенні проблем ризику необхідно прагнути

збалансувати ці показники.

Така задача вирішується в рамках розробки стратегії ризику, встановлює оптимальний рівень ризику при здійсненні окремих видів операції.

Хоча оптимальний рівень-поняття відносне (він виходить на підставі суб'єктивних оцінок фахівців), тим не менш він визначається, виходячи з меж областей допустимого ризику, одержуваних у результаті побудови кривий ризику.

У той же час встановлення оптимального рівня ризику залежить від індивідуальних особливостей діяльності кожного банку.

Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятного рівня ризику включається в безпосередню поточну роботу по втілення в життя стратегії ризику. Ставиться завдання розкрити можливість і доцільність здійснення топ або іншої банківської операції з урахуванням вимог стратегії ризику, особливо встановлення оптимального рівня ризику.

Такий аналіз може проводитися статистичним способом і способом эксперных оцінок. Статистичний спосіб передбачає вивчення статистки подібних операцій та виявлення кількості випадків виникнення різних рівнів втрат для банку. На підставі отриманих статистичних даних проводять накладення інформації на побудовану криву ризику. Якщо середнє значення

ймовірності втрат не буде відповідати оптимальному рівня, то таку операцію проводити не рекомендується.

Експертні оцінки базуються на поєднанні досвіду і шания фахівців з використовуваними статистичними оцінками. Ще одна перевага методу полягає в тому, що він дозволяє оцінювати і такі операції, які банком раніше не наводилися або щодо яких є i до-шачш ельные статистичні дані.

10.4. Методи зниження рівня ризику.

I. Методи зниження кредитного ризику. Існує, по принаймні, п'ять основних способів способів зниження лого виду ризику.

1) Оцінка кредитоспроможності.

Для визначення кредитоспроможності позичальника існують різні прийоми. У практиці зарубіжних панків ьсе більшого поширення одержує метод, заснований на бальній оцінці ссудополучателя.

Він припускає розробку спеціальних шкал для визначення рейтингу клієнта. Самі ж критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, строго індивідуальні для кожного банку і базуються на його практичному досвіді.

До того ж вони періодично переглядаються, і це сприяє підвищенню аналізу кредитоспроможності.

2) Зменшення розмірів кредиту, що видається одному

позичальнику.

Цей спосіб застосовується в тому випадку, коли банк не впевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Очевидно, що уменьшеннныи розмір кредиту дозволяє скоротити величину втрат у випадку його неповернення.

3) Страхування кредитів.

В даному випадку передбачається передача ризику неповернення кредиту організації, що займається страхуванням.

4) Залучення достатнього забезпечення.

Такий метод практично цілком гарантує банку повернення виданої суми й одержання відсотків. При цьому розмір забезпечення позики повинен покривати не тільки саму суму виданого кредиту, але і суму відсотків за нього.

5) Видача дисконтних позичок.

Дисконтні позички лише в невеликому ступені! дозволяють знизити кредитний ризик. Гарантується як; мінімум, одержання плати за кредит, а питання а її возврате1 залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.

II. Методи зниження відсоткового ризику.

1} Страхування процентного ризику.

Воно полягає в повну передачу відповідного ризику страхової компанії.

2) Видача кредитів з плаваючою процентною ставкою.

Ця міра дозволяє банку вносити відповідні

зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиту відповідно до коливань ринкових процентних ставок. Тим самим банк отримує можливість уникнути дероятностных втрат у разі підвищення ринкової норми позичкового відсотка.

3) Термінові угоди.

Між банком і клієнтом укладається спеціальна форвардна угода про надання в обумовлений) день позик в визначеному розмірі і під визначений] процент.Тем самим банк захищає себе від ризику втрат у разі падіння на момент видачі позички ринкових поцентных ставок. Якщо ж ці ставки підвищуються, т< виграє клієнт, який отримує кредит за більш низьку] плату.

4) Процентні ф'ючерсні контракти.

Це термінові контракти, що використовуються для гри на процентних ставках. Процентні ф'ючерси используюта для спекуляцій на коливаннях ринкових процентних ставок, а також для покриття процентного ризику.

5) Процентні опціони. Так називається угода,

[яке надає держателю опціону права (не

зобов'язання!) купити або продати певний фінансовий

інструмент (короткострокову позику або депозит) за

фіксованою ціною до або після настання певної

.цаты в майбутньому.

6) Процентні свопи. Мова йде про обмін

процентними платежами (виключаються платежі за

основним боргом) за кредитними зобов'язаннями,

укладеним на одну і ту ж суму, але на різних умовах.

III. Методи зниження ринкового ризику.

1) Ф'ючерсні контракти на купівлю-продаж цінних

паперів. Такі контракти надають право їх власнику

на купівлю і продаж відповідних цінних паперів за

встановленим заздалегідь курсом. Ці ф'ючерси, як і інші

фінансові ф'ючерсні контракти, дозволяють використовувати

коливання ринкової вартості цінних паперів і зменшують

ризик втрат від таких коливанні.

2) Фондові опціони. Під фондовим опціоном розуміють право купити чи продати акції (або інші цінні папери, обертаються на фондовій біржі) протягом обумовленого терміну.

3) Диверсифікація інвестиційного портфеля. Це найважливіший засіб від знецінення цінних паперів (докладніше такі питання розглядалися при освітленні інвестиційних операцій).

Методи зниження валютного ризику.

1) Видача позички в одній валюті при умови її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Така міра дозволяє банку застрахуватися від можливого падіння курсу на л юти кредиту.

2) Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Подібні операції передбачають укладення термінових угод між банками і клієнтами про купівлі-продажу іноземної валюти

при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу. Форвардні валютні сделкт бувають фіксованими або з опціоном. Перше означає, що правочин має вчинятися у суворо певний день. Опціон передбачає можливість вибору клієнтом дагы вчинення правочину.

Необхідно зауважити, що сам форвардний валютний контракт пов'язаний з певним ризиком для банку. Він полягає в тому, що клієнт може виявитися не в змозі виконати свої зобов'язання за контрактом.

В цьому банк виявиться не здатним продати валюту, що клієнт відповідно з контрактом повинен був купити або, навпаки, придбати валюту, яку клієнт повинен був продати.

При цьому купівля (продаж) відповідного числа валюти на ринку може обернутися збитками для банку.

3) Валютні ф'ючерсні контракти. Як форвардні валютні контракти, ф'ючерси являють собою угоду купити або продати певну кількість іноземної валюти в певний день у майбутньому. Відмінність від форвардних контрактів. що їх умови можуть бути досить легко перебудовані. Крім того, дані контракти можуть вільно обертатися на біржі фінансових ф'ючерсів.

4) Валютні опціони. Це інструмент, що дає їх власнику право (але не зобов'язання) деяку кількість іноземної валюти за визначеним курсом у рамках обмеженого періоду часу або по закінченні цього періоду. Валютні операції бувають двох видів:

а) Опціон «колл» дає його покупцеві право

https://www.youtube.com/watch?v=4fyYEg4kmmY

придбати валюту, обговорену контрактом, за

фіксованим курсом. При цьому продавець опціону повинен

буде продагь відповідну валюту за цим курсом.

б) Опціон «пут» надає право його покупцеві

продати валюту, обговорену контрактом. за

фіксованим курсом. Продавець же опціону повинен буде

купити відповідну валюту за цим курсом.

5) Валютні свопи. Це угода між двома сторонами про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах. Валютні свопи поділяються на два види: свопи пасивами (зобов'язаннями) і свопи активами.

Валютний своп пасивами являє собою обмін зобов'язаннями по сплаті відсотків і погашення основного боргу в одній валюті на подібні зобов'язання в іншій валюті. Метою такого свопу, крім зниження довгострокового валютного ризику, є також зменшення витрат на зв'язку з залученням фондів.

Валютний своп активами надає сторонам угоди право провести обмін грошовими коштами від якого-небудь активу (наприклад, інвестиції) в одній валюті на аналогічні доходи в іншій валюті. Такий своп спрямований на зниження довгострокового валютного ризику і підвищення прибутковості активів (інвестицій).

Прискорення або затримка платежів (leading and lagging). Цей метод використовується при здійсненні операцій з іноземною валютою. Банк у відповідності зі своїми чеканнями майбутніх змін валютних курсів може зажадати від своїх дебіторів прискорення або затримки розрахунків. Таким прийомом користуються для захисту від валютного ризик:! пли отримання виграшу від коливань валютних курсів.

7) Диверсифікація коштів банку в іноземної

валюті. Даний спосіб зниження валютного ризику

передбачає постійне спостереження :ia коливаннями

курсів іноземних валют. Передбачити імовірні

напрямки таких коливань досить складно, тому

банки з метою зменшення ризику програти в результаті

невигідного зміни курсів валют вдаються до

диверсифікації активів, деномінованих в іноземній

валюті.

8) Страхування валютного ризику. Ця операція

передбачає передачу всього ризику страхової організації.

Важливо мати на увазі, що всі перераховані вище методи зменшення ризику характеризуються безліччю варіацій, які виникають у залежно від конкретної ситуації та домовленості з партнерами. Подібні операції банк може проводити як за свій рахунок, так і за дорученням клієнтів, виступаючи в останньому випадку посередником і отримуючи за це відповідну винагорода.

Источник: http://bibliograph.com.ua/bank-10/12.htm

Кредитний ризик та методи управління ним

Кредитний ризик:  – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх

Кредитний ризик – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань, тобто з небезпекою втрати банком основної суми позики і процентів за нею.

Інакше кажучи, це ризик несплати позичальником кредитору основного

боргу і процентів за його користування. Звідси випливає, що кредитний ризик слід розуміти як імовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Слід зазначити, що кредитний ризик формується з кількох самостійно діючих видів ризику (рис. 1).

До основних і найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику належать:

· диверсифікація капіталу;

· оцінювання юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

· регулювання обсягів кредитних вкладень;

· використання ефективних форм забезпечення повноти та своєчасності повернення кредиту;

· створення комерційними банками спеціальних резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності.

Головна мета процесу управління кредитним ризиком – управління кредитним портфелем банку, що полягає в забезпеченні максимальної доходу за певного рівня ризику. Рівень доходу кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

Обсяги і структура кредитного портфеля банку визначаються такими факторами:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень доходу різних напрямків розміщення коштів.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом – видати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохід кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за цим кредитом, тривалістю періоду надання кредиту і прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою.

Основними причинами виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики є:

• нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

• ризик ліквідності застави;

• моральні та етичні характеристики позичальника.

До факторів, які збільшують ризик кредитного портфелю банку, належать:

• надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

• надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

• валютний ризик кредитного портфеля;

• структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

• рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним портфелем поділяються на дві групи:

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

1. Аналіз кредитоспроможності позичальника.

2. Аналіз та оцінювання кредиту.

3. Структурування позики.

4. Документування кредитних операцій.

5. Контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливість перелічених методів полягає в необхідності їхнього послідовного застосування, оскільки водночас вони є етапами процессу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методами управління ризиком кредитного портфеля банку є:

1. Диверсифікація.

2. Лімітування.

3. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікаціїполягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації – галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, які працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій і відділень на значній території.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників – великими й середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами й ін.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування й враховуючи можливості самого банку, насамперед рівень підготовки кадрів.

Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання

ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом до диверсифікації.

Концентрація кредитного портфеляозначає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна й портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює у конкурентному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей і конкретної економічної ситуації.

Лімітуванняяк метод управління кредитним ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дає змогу обмежити ризик.

Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам вдається уникнути критичних втрат через необдуману концентрацію будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.

Ліміти можуть встановлюватись за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті та ін.

Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеженням величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому виразі), так і у відносних величинах (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи загалом.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціямикомерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів.

Формування резервів є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку, який слугує для захисту вкладників, кредиторів і акціонерів.

Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

Источник: https://studopedia.ru/18_38359_kreditniy-rizik-ta-metodi-upravlinnya-nim.html

Шляхи зниження ризиків активних операцій у банках України

Кредитний ризик:  – це ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх

Сучасний банківський ринок немислимий без ризику. Ризик присутній в будь-якій банківській операції, тільки він може бути різних масштабів і по різному «пом'якшуватися» і компенсуватися. Тому для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а передбачення і зниження його до мінімального рівня.

Таким чином, ризик можна визначити як загрозу того, що банк понесе втрати, розмір яких є показником рівня ризикованість майбутнього заходу і якості стратегії в області ризику.

У банківській діяльності існують наступні види ризику: кредитний, процентний, валютний.

Кредитний ризик, пов'язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань по поверненню основного боргу і процентів по ньому кредитору.

Кредитний ризик може виникнути при погіршенні фінансового положення позичальника, виникненні непередбачених ускладнень в його роботі, недостатній професійній підготовленості банківського працівника, що ухвалило рішення про кредитування і інших обставин.

Кредитний ризик повинен контролюватися для підтримки його на належному рівні при умові дотримання вимог:

  • а) кредит видається тільки тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;
  • б) кредитний договір складають таким чином, щоб виключити можливість невиконання її умов;
  • в) постійний контроль сплати процентів і погашення основної суми боргу.

Процентний ризик, пов'язаний з можливими коливаннями ринкових процентних ставок, тобто можливість втрати через перевищення процентних ставок, що виплачуються по залучених коштам над ставками по виданих кредитах, що безпосередньо відіб'ється на розмірі прибутку, що отримується.

Валютний ризик, пов'язаний з коливаннями курсів валют внаслідок операцій купівлі — продаж валюти, видачі валютних кредитів.

Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

  • а) лімітування кредитів;
  • б) диверсифікація кредитних вкладень;
  • в) вивчення і оцінка кредитоспроможності позичальника;
  • г) оперативність при стягненні довга;
  • д) страхування кредитних операцій;
  • э) залучення достатнього забезпечення.

Лімітування кредитів — це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має правіше отримати в банку.

Диверсифікація позик, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл виданих кредитів між різними юридичними і фізичними особами. При цьому меншою буде міра ризику неповернення боргу, оскільки імовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче за імовірність банкрутства одного або декількох позичальників.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди, як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

Тому в процесі подальшої діяльності комерційного банку формується резервний капітал. Він призначений для покриття можливих збитків комерційного банку по активних операціях, що проводяться ним.

Комерційний банк зобов'язаний формувати резерв для відшкодування можливих збитків по основному боргу (без % і комісій) по всіх виданих кредитах у валюті України і в ВКВ, в тому числі і міжбанківським кредитам і врахованими векселями, а також по операціях фінансового лізингу.

Критерії оцінки фінансового положення позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням даного Положення і рекомендацій НБУ.

Існують наступні міри ризику:

стандартні кредити 2%

кредити під контролем 5%

субстандартні кредити 20%

сумнівні кредити 50%

безнадійні кредити 100%

Вартість майна позичальника оформленого під заставу, визначається комерційним банком по реальній (ринковій ціні) з обліком складності реалізації майна у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Однак пріоритет при захисті від кредитного ризику повинен віддаватися не залученню достатнього забезпечення, призначеного для покриття збитків, а аналізу кредитоспроможності позичальника, направленому на недопущення цих збитків.

Нарівні з створенням резервів, як способу захисту від кредитного ризику, комерційний банк може через страхові організації застрахувати ризик неплатежу і ризик настання відповідальності позичальника за неповернення кредиту.

У разі страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів договір укладається між страхувальником і позичальником. Порядок визначення страхової суми в договорі такий же, як і в попередньому. При оформленні кредиту позичальник надає банку проект страхового поліса, який він оплачує після отримання кредиту і тільки потім, страховий поліс набирає чинності.

У багатьох випадках по страхуванню відповідальності виникали трьохсторонні договору, в яких брав участь, крім страхувальника і страхувальника, банк. Такі договору мали для банку юридичну силу, як для однієї з сторін.

Деякі банки укладають зі страховими компаніями договору про спільну діяльність по зниженню кредитних ризиків, в яких виконують певну роботу в цьому напрямі, що є вельми ефективним, так як створюється загальна інформаційна база, перевіряється використання кредиту і інші. Банк при цьому бере на себе зобов'язання ефективно управляти тимчасово вільними грошовими коштами страхувальника. Страхова ж компанія зобов'язується страхувати і перестраховувати господарські ризики клієнтів банку.

Страхування ризику несплати процентів не знайшло широкого поширення, так як за вказаними вище договорами страхування, передбачалася, як правило, страхова сума, що включає суму кредиту і процентів за користування їм.

Для страхування майна, виступаючого як застава, від різноманітних ризиків, пов'язаних з його збереженням, псуванням і знищенням приваблюються організації і підприємства всіх форм власності, а також банки, якщо це передбачене за договором застави. Як правило, в цьому випадку майно знаходиться на збереженні в банку, або банку передається право власності на це майно.

Цінні папери несуть на собі імовірність виникнення чисто майнових ризиків, тому вони є об'єктом майнового страхування по окремих умовах, пов'язаних з їх зберіганням.

Внутрішньобанківський контроль за якістю кредитного портфеля і чинниками ризику, є одним з найважливіших напрямів внутрішньобанківської роботи. Цю роботу необхідно розглядати не тільки з точки зору економічної безпеки банку, але і як засіб визначення стану ліквідності банківських операцій, міри концентрації їх ризикованість, ефективності розміщення власних і залучених грошових коштів.

У процесі активних кредитних операцій формується елемент ліквідності кредитного портфеля банків, а за правильно розміщені кредитні ресурси вони отримують проценти, що є основним джерелом прибутку.

Розмір резерву залежить від загальної суми кредитів на дату звіту, а не від суми наданих кредитів за звітний період, і повинен формуватися з урахуванням наступної класифікації в розрізі кожної групи наданих кредитів.

У банківській практиці при оцінці ризику в основному беруть до уваги імовірність некредитоздатність клієнтів, різкого погіршення їх фінансового становища, можливих вилучень певної частини коштів, вміщеної у внески, зміни курсу валют і цінних паперів, а також імовірність різних грошово-кредитних рестрикцій.

При оцінці конкретного вигляду ризику розраховуються оцінні показники ризику за допомогою визначення імовірності того, що банк понесе деякий розмір втрат. Ця залежність знаходить своє відображення в кривій ймовірностей виникнення, що спеціально будується певного рівня втрат, на якій виділяються: безризикова зона; зона допустимого ризику; зона недопустимого ризику; зона критичного ризику.

По даній кривій проводиться аналіз цих областей з точки зору встановлення оптимального рівня ризику для конкретного вигляду операцій з урахуванням специфіки роботи конкретного банку.

А отже, визначається рівень ризику банківської операції.

Источник: https://vuzlit.ru/195836/shlyahi_znizhennya_rizikiv_aktivnih_operatsiy_bankah_ukrayini

Studio-pravo
Добавить комментарий